Любовь, творить умеет чудеса,
Она смеется над плохой погодой,
Ведь когда бьются в унисон сердца,
Нам зонтиком послужит вся природа.

Я помню, как стояли под дождем,
Прижались нежно мы друг к другу,
И думал я лишь об одном,
Чтоб этот дождь, не намочил подругу.

Как мы бежали, меж деревьев той зимой,
Снежков комочками кидались,
Ох, это было так давно,
Как-будто только повстречались.

А листья осенью, служили нам ковром,
Мы в них как котики игрались,
Разбрасывали листья мы, оранжевым дождем,
Потом до коликов смеялись.

Вот что любовь творит с людьми,
Мгновений сладости нам дарит море,
Желанья, радость, таинство семьи,
В любви с женой, мы не познаем горя.

«При заході»
Ласкаве сонце гріло тобі плечі,
Хтось поруч метушився заповзято,
Народжувались звуки так до речі
А я був радий це спостерігати.

Ти лиш сиділа й слухала цей світ:
Поезію трави та ніжну пісню тиші.
Стікав по щічці крапелькою піт
Та ласки вітру були все частіші.

Він пестив личко, обіймав за стан
І ненав’язливо так грався із волоссям,
Думки журливі ніс десь у туман…
Усе, що мріялось, давно уже збулося.

Сніги розчарувань та сліз розтали
Від тих чарівних усмішок твоїх.
Без них так щастя гарно розквітало
Та розстелявсь навколо щирий сміх.

А твої груди так красиво піднімались,
Що швидшав усе ритм серцебиття.
У західних промінчиках купались
Нагадували пристрасть та життя.

Взяли в полон вони мій погляд пильний
Й не дозволяли відвернутись ні на мить.
Замилування те було настільки сильним,
Що й досі в грудях серденько щемить

«Ученье свет, а не ученье тьма!»
Скажу я вам по правде, все это — ерунда.
Ведь почему тогда светила всех наук,
Лежат в земле, не размыкая рук.

И почему тогда в ночи, творятся все дела?
Находятся все элементы, не выходя из сна.
Решаются задачи при свете от свечи,
И пляшут от восторга, ученые хрычи.

А днем научный мир, лишь лекции ведет,
И новичкам зеленым, всех знаний не дает,
Ведь если все, что знаешь, так взять и разболтать,
Тебя в ученом мире, не будут уважать.

Я был распят страстью,
одержим, как вином бутылка,
я бродил, и в часы ненастья,
в моей душе просыпалась скрипка.
То фальшивила еле-еле,
то вгрызалась струнами в сердце,
окрест же пили и ели,
и находили себе место.
И еще было небо, было небо,
и за ним чей-то взгляд, не твой ли?
Знаешь, я умер за твои глаза, и мне бы,
хотелось знать что ты смотришь. От боли
убегают как правило в то, что больше
всего остального, но данный случай
в списке стоит намного дальше,
и признаться мною совсем не изучен.

От  тільки  не  треба  казати,  що  так  буде  краще.    
Я  знаю  напевне,  що  час  -  ескулап  нікудишній.    
Я  просто  хотіла  тобою  впиватися  натще,    
і  кожного  вечора  їсти  із  губ  твоїх  вишні.    
Я  просто  хотіла  відерце  прозорого  щастя    
й  міцного  кохання  маленьку  таку  філіжанку.    
Натомість,  гаряча  сльоза  обпікає  зап'ястя…    
А  місяць,  мов  зрадник,  сховався  у  складках  фіранки.    
От  тільки  не  треба  фальшиво  мені  співчувати,    
і  погляд  ховати  у  купі  пожовклого  листя.    
Можливо,  я  просто  хотіла  занадто  багато,    
тому  наші  душі  в  єдину  зорю  не  зрослися…

Ни куя себе,

Не меля зерна,

Вдоль по насыпи

Ехал Сатана.

Ехал ярко так,

Ехал барином.

Прямо с ярмарки,

Отоваренный.

 

Он любовь в развес

Покупал за грош.

Веселился бес:

«Ай, да я! Хорош!

Загоню потом

Мелким оптиком

За деньгú вагон

Как эротику!»

Дружбы семь мешков

Он, торгуясь, брал:

«Распродам лохов

Да за жирный нал!»

Чести два пучка

И романтики:

«А пусть лежит пока!

Чай, не фантики!»

А когда дошел

К распродаже душ,

Прямо весь расцвёл.

Завертелся, уж!

Ярмарка одна –

Цела улица!

Хитрый Сатана

Знай, балуется:

— За высокий чин?

Это дорого…

«Замом» — на почин, а? -

Вот и договор!

— Продаёшь почём?

За очи чёрные?

Что ж, за страсть – берём! –

И ещё один!

— За шальную месть!

— За бокал вина!

— За слепую лесть

Купишь, Сатана?

А со всех сторон:

«Скидки бешены!!».

И со всех икон

Бирки свешены.

— За стакан воды!

— За наследника!

— Чтоб врагу – беды,

Дам последнее!

— За огромный куш

Продаю, народ!

Распродажа душ!

Ярмарка идёт!

Ай, хорош товар!

Нагуляешься!

Да ещё навар

Обещается!

Бес хитёр и стар –

Не обманется.

Уценить товар

Всё старается.

 

Перегружен воз –

Ход со скрипами.

Души для него –

Песнь со всхлипами.

Ехал барином

Стежкой яркою.

Отоваренный

Ехал с ярмарки.

Це так просто
Давай разом пірнемо в казку,
Розлуку смутку віддамо,
Мов птицю, осідлаєм ласку
Й на сьоме небо злетимо.

Зірвемо там ми щастя квіти,
Вплетемо в нашу ніжність їх,
Веселці будемо радіти
Й посіємо усюди сміх.

Знімаймо швидше всю одежу,
Щоб не затримувала злет.
Вуста твої я по бентежу
Та попаду до їх тенет.

Повіками сховаю погляд
Й загострю неба відчуття.
За насолоди гарний догляд
Триматимусь, як за життя.

Із кожним небом все частіше
Зриватимуться з місць серця,
А я цілую все ніжніше
З завзяттям юного митця.

Ясним промінчиком засяє
У наших душах цей політ
І ми його запам’ятаєм
Ще на десятки гарних літ.

 Живу в пустелі, де реальність рівносильна воді
Тримаю ручку
Вона не віддаляється
Теоретично
Я можу так само тримати тебе
Але ти не ручка

Відпускаю слово вдячності
На поталу чиємусь слуху
Аналогічно
Можу відпустити тебе
Та після відпускання слова
За серце не хапаюсь

Чекаю ранку
Але знову хапаюсь за серце
Бо тебе сонечко чекати
Сил немає
Уже кілька центнерів годин

Попрохаю літа
Щоб відправило пусті мрії на відпочинок
Хочеться реальності
Подаруйте мені дотик

Я пойду в волшебную лавку,
И куплю специальный ластик,
Чтобы вытереть с памяти всё,
Что сковало душу во власти.

Я приду с покупкой домой,
Заварю себе чашку чаю,
И тогда первым делом сотру
То, как я по тебе скучаю.

И оставшись безумно довольна
Своим новым приобретеньем,
Я сотру твою нежность фраз,
Чтобы жить в умиротворении.

И увлёкшись своей игрой,
Толь во благо, толи в спасенье.
Всё сотру, связанное с тобой,
Даже каждое прикосновенье.

Поцелуи твои сотру. Запах твой,
Бесконечно пьянящий.
Тепло рук… Нежность губ… Всё сотру,
Я из памяти, боль приносящей.

Вот я стёрла твои цветы.
Смс. Звонки и открытки.
Надо же, в каждой мысли лишь ты,
Так же можно стереть и до дырки.

Посмотрю на остывший чай.
Заварю-ка я лучше кофе.
Ну, а ластик, кому-то отдам.
Знаешь, помнить – не так уж и плохо.

 

Сфокусуймось на усмішці

Так щиро й полум’яно

Та до плачу красиво

Дивилось мені в очі

Твоє «блакитне диво».

 

І гралося з душею,

Немов з малим дитятком,

Хоч і саме було ще

Усміхненим малятком.

 

Й моє тривожне серце

То пестило,  то гріло

Та дарувало радість

Так легко та уміло.

 

А ніжним своїм видом

Манило, як весною,

Та змушувало думку

Весь час бути з тобою.

 

Ласкаво так та щиро

До себе пригортати

«Люблю тебе я, квітко»

Щомиті промовляти.

 

Отак стояв та мріяв,

Та поглядав сміливо

На квіточку-малятко,

На те «блакитне диво».