Під куполом захмареного неба,
Кружля у вальсі довгонога Осінь,
І так багато ще зробити треба,
А світ у круговерті днів заносить.
Уже й Зима їй наступа на п*яти,
Уже й останні айстри відцвіли,
А як багато треба ще сказати,
А скільки ще зробити не змогли.
І з Осені обличчя сльози капають,
І дощ танцює за моїм вікном,
І час біжить своїми чудо-лапами,
За ним весь світ біжить щодУх слідОм.
А як багато нами ще не сказано,
А як багато не зробили ми,
А мить цвіте засмученими айстрами,
Які нам слід зірвати восени.