Неіснуюча подія
Пішла ти, ніби ранила ножем
І грим дверей, неначе в серце струмом.
Зненацька вкрався в душу дивний щем
Й заклало вуха ледве чутним шумом.

Шматочки пилу, з килима здійнявшись,
Здались вогнем пекельним та сліпучим
І їх як смерті подиху злякавшись,
Я заховався за бажанням сучим.

Проклятий дощ все гуркотів у шибу.
Був кислотою в очі його гуркіт.
Нагадувала все про мою хибу
Маленька нитка із твоєї куртки.

І я не відав, що чинити далі:
Простити й жити, а чи просто вбитись…
Важка рука жорстокої печалі
Завадила мені будь-що робити.

Та я знайшов у собі сили і піднявся,
І хоч твій образ у очах застиг,
Ніколи більш не сумувати я поклявся
І крок твій такий болісний простив.