Дим-попіл сиплеться на землю,
На голови людей, мов пил…
Вкрив темне місто, навіть стелю,
Втягнув все світло, повен сил.

В полоні сірого питання —
Де наше щастя? Де любов?
Затягнуті у вир кохання,
Ми в'язні цих пустих розмов.

В повітрі тане дощ нещастя,
І попіл впитує вологу сліз.
На землю впало мокре листя…
Пожовкле. З неба. Знову вниз.

Крізь попіл бачу я створіння —
Воно летить разом з дощем.
Крилате тіло — снів видіння…
І вільне від усіх проблем.

Та вітер здатись все не хоче,
Боротись треба знову з ним.
Метелик щиро й тихо плаче,
Бо тіло поглинає дим.

Крізь простір… почуття й вологу,
Крізь світло, темряву і час,
Повітря, хворі сни й дорогу,
Крізь вітер, попіл, сльози в нас…

Летить метелик й не звертає
Зі шляху свого. Він живий…
Живий ще досі, та не знає,
Що день прожив єдиний свій…

07/03/09