Ніхто і не підозрює що фільми про зомбі — це не фантастика, це лише трохи прикрашена реальність...

Ми народилися вільні і були щасливі,
Та довго так жити, на жаль, неможливо.
Ми виростаємо під впливом соціальної структури,
І самі не знаємо що вже носим її шкуру.
Дитсадок, школа, університет і робота,
Усе це дуже схоже на гламурні тюрми,
І до тебе чіпляється наче болото,
І мені дуже схоже на бджолині соти.

Тисячі зомбі ходять по вулиці,
Очі у них наче лід холодні,
Вони жити далі досі тренуються,
І не намагаються жити сьогодні.

Новий вид наркотиків: інтернет й телебачення,
Реальність зникає за завісою екрану,
Тепер у віртуалі всі призначають побачення,
А подих свіжого повітря — це наче сіль на рану.
Всі навколо не думають що відбувається,
Що живуть у світі наче дослідні тварини,
І навіть собі про це ніхто не зізнається,
І невідомо під кого прогинають спини.

Ці діти системи ходять по колу,
І зовсім не бачать нічого навколо,
І кожен з цих днів у замкнутому колі,
Неначе пісня що стоїть на повторі.

Закони держави — словник для міліції,
Список варіантів для можливого затримання,
Нікого не хвилює що це все лиш фікції,
Революційних ідей метод для стримування.
Система збудована невідомо ким і для чого,
І кожна держава — це замкнута клітка,
Ніхто не дослухається до голосу твого,
Хіба ти не бачиш що ти заплутався в сітці?

Я борюсь із системою,
Та вона не ламається,
За новою схемою,
Вона знову ховається.
Я борюсь все сильніше,
Та результату немає,
Я боюсь що це не я, а вона мене ламає…