Не ангел, не відьма – бо ще не літала ніде.
Але неодмінно себе вона десь віднайде!
В пухнастих хмаринах, чи в сивих туманних дощах,
У теплих долонях, чи в сплаканих сірих очах…
Краплину вина, чи до дна терпко-гІркий коньяк,
Можливо, колись, а, можливо, ніколи й ніяк…
Тремтливе сопрано, чи зморений відчаєм крик?
Той відчай з’явився, чи безповоротно зник?
І ангел, і відьма – дві суті в єдину злились.
Обравши одне, від іншого треба зректись.
Вона ж не готова на крилах здійнятись у небо,
Лишивши, продавши мітлу, ніби їй не треба.
Чи дотик солодкий змінити солоним ляпасом,
«І ангел, і відьма» – єдиним на серці написом.