Іронія химерної надії…
Політ таємної сльози…
І час, з'їдаючи хвилини,
Із кимось знову розлучив…

Ті янголята ще не знають,
Що не повернусь я до них.
У снах-дивах своїх блукають,
Насопуючи дивних слів…

Малі долоні вже прозорі
І тануть посмішки очей…
Та ще хапаюсь за примари,
В думках карбую їх лице…

І доторкнутися боюся-
А раптом зникнуть геть зі сну?
І попрощатись не знайдуться
Слова, що їм я відпущу…

Злітаю геть… не повернуся,
Та не з своєї волі це…
За вас тихенько помолюся…
Пробачте, милі… і це все.