Я...

Цікаво…чи бачив я щасливих людей…

Втекти від реальності не можливо…опійним дим вивітриться… «зелена фея» покине…ілюзії чи фантазії…приречені на смерть…вони розіб’ються об жорстоку реальність…

Свої мрії…залиш собі…бо це єдине, що з тобою ніхто не розділить…

Повільні кроки по калюжам…брудні люди…не лише зовні…в душі…вони наскрізь чорні…як вода в цих калюжах…в калюжах відбивається блакитне небо…така ж краси людей…лише віддзеркалення справжньої краси…яку вони вкрали…або уподібнили…кожен з них пишається собою…своєю нікчемною красою чи лицемірною добротою…але це звичайне позерство…я сиджу на підлозі і бачу більше ніж всі вони стоячи один в одного на плечах…достатньо лише збити з ніг найнищу ланку…і…нічого не зміниться…всі далі і далі будуть лізти один одному на шиї і голови…а ти будеш чути «брат…допоможи…брат»…а завтра брат зверне тобі шию…випадково чи намірено…

Я можу лише дивитись…я не хочу брати в цьому участь…сумно…місце біля мене завжди готове для того, хто хоче бути інакшим…хто хоче бути окремим…але всі хочуть брати участь…у «піраміді» намагаючись вилізти хоча б комусь на голову…

Спокій…в мене нема життя…я просто дивлюсь на те…як хтось живе…

Я втратив себе…де моє его…де моя душа?

Я сиджу і чекаю…

Чекаю тебе.