Не досить опрятний, мм..скоріше змучений, життям, дружиною, світом? Чим? Скажи, чим він змучений… А таки чимось, бо сидить один-однісінький, п’є каву, дивиться в вікно, думає, явно про щось дуже важливе, бо задуманий і впертий. Знову п’є каву, знову погляд в вікно і на стіл. Дістає щось, якийсь пакунок..Подарунок певне, бо пакет дорогий.Цікаво, кому цей подарунок? Підводить очі і..- тут я. Помічає мій зацікавлений погляд, дивиться на мене уважно, таким поглядом, ніби кажучи, що ти хочеш? Чому дивишся? Допомогти хочеш? Навіщо? Мені не треба, я сам. Підводиться і йде..А я? Я лишаюсь.Мені дуже часто цікаво спостерігати за людьми. Особливо, коли їдеш десь чи, стоїш на вулиці. Так часто дивлюсь на них і думаю: кого чекає той симпатичний хлопець, чи на кого чекає та дівчина. І уявляєш і думаєш, навіщо вони когось чекають і кого взагалі. Який у них настрій, які мрії, хто вони.Адже, людина — це завжди загадка, розгадати яку надзвичайно важко і мабуть до кінця неможливо. Саме в тому і цікавість, бо ти не знаєш що до кінця буде. Яке ім’я підходить для молодої людини з квітами, для особи з шарфом чи студента з ватманом в руках. Люблю розгадувати людей. Інколи вдається, інколи надзвичайно важко, навіть частинку не можу розгадати. А так інколи хочеться зачепити когось і сказати: стій, на що ти тратиш свій час? Для чого все це?
Дощ.Хтось біжить з парасолькою, хтось щурячись йде вперто по дощу, хтось же просто сидить в затишній кафешці і п’є каву і роздумує над різними долями, а яка твоя?
Ти ж також часто чекаєш когось, часто купуєш щось і навіть ніколи не задумуєшся чому продавець злиться, чи чому посміхається, мабуть просто все добре…
А хтось просто якось підійде і спитає: а навіщо ти живеш?І це буду я… То що, яка відповідь буде?