«Що ти матимеш завтра в полонах кишень?»
Чиясь гордість запитує часто.
Я не матиму, певно, багато грошей,
Але завтра я матиму щастя.

Що подасть мені добра долоня небес?
З ким до танцю піду срібним лугом?
Я не матиму завтра, напевно, тебе,
Але матиму щирого друга.

Сто спокус з мене двісті не зводять очей,
Та я слова свого не порушу.
Я не матиму безлічі цінних речей,
Але чисту я матиму душу.

Дивні «потім», «пізніше», «мабуть» і «колись»
Нас затягують в темну безодню…
Хтось у мріях злітає десь завтра увись,
А я посмішку маю сьогодні.

слова пісень мене переслідують
проникають все глибше, все далі
вростають у мозок, пронизують серце
в легені, у кості, аорт магістралі
слова, мелодії, струн перебори
акорди добре знайомі, удари
і говорити не можу, співаю
втратити все, щоб лише не мовчати

оркестр завжди у мені вібрує
шукає найменшого способу вийти
подих мій — свист, баян — мої груди
скрипка у серці моєму грає
зупини це або зупинися
за півкроку до справжньої істини
розшифруй закодовану пісню
чи дозволь мені розповісти…

якби я був пігмаліоном,
я б виліпивтебе.
очиці зеленню манять,
вуста п'янкі медів.
якби я мав такий талант,
я б виліпив тебе
ланіти жаром палахтять
і вигин тонких брів

і руки білі, і плече,
ледь-ледь та вигляда
і голос пісню лиш рече,
а вітер стан гойда

так так я голос твій із глиб
лиш дотик висік враз
і хто, і що б не говорив
але зумів це б я
адже, що день пройде і от
лише в очах стоїть: твій образ,
милий образ твій,
лиш він мені горить

та от, складу свій інструмент,
відійду, подивлюсь
на твій чудовий постамент,
на те як все вдалось
… та ти жива… не глиба ти!
і молот я візьму,
ударю мармур і мару
холодну розжену…

стою навколішки й молюсь своєму богу
якому наші байдуже печалі.
так р'яно: слово, сльози, й ніби знову
благословення у руках тримаю.

слова самі, заучені з дитинства,
злітають легко і в однім потоці
що б не казали, але віри в серці
не вистачає на останнім кроці.

не вистача сміливості і волі,
рішучості ніяк не назбирати.
лишається, лишити серце долі
й всевишнього про милість лиш благати

В заднем кармашке джинсов –
Фото и пару строчек:
Смятый, затёртый листочек
С тройкой ненужных точек.

В дальнем кармашке ночи –
Кофе и сигареты,
Снов непростые сюжеты,
Много огня, мало света.

В заднем кармашке жизни –
Парочка старых истин,
Гербарий опавших листьев,
Поиск ненужного смысла.

Но среди всех многоточий
В баночке старой от специй
Я сохранила из детства
Искру в кармашке сердца.

Я — стреноженная лошадка.
Озирая цветное поле,
Безнадёжно и без остатка
Пью глазами шальную волю!

«Это сколько ж вокруг простора!»-
Сотрясаю пшеничной гривой.
И волнами зелёного моря
Травы кружат у ног игриво.

«Может лошадь нырять, как рыба?»-
Дразнят птицы меня притворно
И, склонясь над зелёной зыбью,
Из колосьев глотают зёрна.

( Читать дальше )

Ясного січневого ранку…
Молоді гілочки маленької ялинки
Під срібним льодом прихисток знайшли.
Вони тендітні, як ці білії сніжинки,
Що з неба світлого, мов янголи прийшли.

Вони хотіли світ зробить чистішим
Й на землю килим білий постелили.
І світ хоч ззовні, але став світліший –
Весь бруд вони єством своїм накрили.

І сніжний пил виблискував на сонці,
І дах наставив зуби, мов вампір.
Й краплинки-зірочки ці на моїм віконці
Засліплюючи радували зір.

І кришталеві яблуньки в садочку,
Неначе пухом, білим снігом обросли.
І чорний кіт на сніжному горбочку
Водив із сонячними зайцями бали.

Ну а каштани з миловидною корою
Весни темно-зеленого відтінку
Шанобливо віталися зі мною,
Й бурульки блискали навперемінку.

А також це світло-блакитне небо…
Сидів би так та вічність милувався б,
Забув б навіки всі скупі потреби
І все життя з цією казкою зостався б.

Если надо покорить Украины весь простор
Без сомнения бери ты Фольксваген Транспортёр
Вместе с ним нам не страшны все дороги и пути
Для меня и для жены лучше друга не найти

ПРИПЕВ:

Нет машины лучше в мире
Чем Фольксваген Т4
Даже в прошлое смотри
Кто там лучший? Там – Т3
А кто там в будущем? Опять!
Самый лучший там – Т5
С ним связали мы судьбу
Наш Фольксваген – ЛУЧШИЙ БУС!

Если хочешь чтоб машинка была Белой Королевой
Без сомненья выбирай ты Фольксваген Каравелла
Не влюбиться в лисьи глазки её очень тяжело
Если у тебя такая, честно — очень повезло

ПРИПЕВ

Встречи и переговоры, просто будни бизнесмена
Без сомненья надо брать Фолькса Мультивэна
Ни комфортом ни дизайном будешь не обижен
И не надо забывать – он всегда престижен!

ПРИПЕВ

Меня намедни сглазила подруга:
Сказала как-то много, мол, пишу.
И вот теперь по замкнутому кругу
Карандашом бумагу извожу.
Мелькают в жутком беспорядке мысли.
Кривыми строчками исписаны листы.
А смысл где? Никто не видел смысла?!
Ау! Эй, строчки! Почему пусты?!
Кружатся лишь отрывки и начала.
Какой-то порт и люди-корабли.
Эх, Муза… Почему так подкачала?
По правде признавайся, не юли!
Что говоришь? Ах, сглазила подруга?
Всегда найдется тот, кто виноват!
И вновь отрывки про бинты и вьюгу.
Но не сложить их, не зарифмовать.

Лежить моя країна у руїнах.
Лиш сумно блимає небесними очима.
О, калинова, рідна, солов’їна!
Тебе підтримати би дужими плечима!
На руки взяти, віднести в палати,
Посадовить на різьбленому троні!
Пошаною й любов’ю годувати!
Омити щастям твої стопи і долоні!
Та нині не спасіння – голосіння
Чомусь затіяв мій народ хрестатий:
Ш’ють чорний одяг, не святий весільний
Аби не рятувати, а ховати.
Гов, люди! Схаменіться! Озирніться:
Лежить ЖИВА країна край дороги!
Знесилена, пораненая птиця!
Та не жалю благає – допомоги!
Крізь час, крізь муку простягнімо руку!
Хай дівчина знедолена здійметься,
Умиє личко, вдягне файну сукню,
І запанує, як судилось – в нашім серці!