На кожній стеблині росинка. Роса чиста, як сльоза, наповнює землю життєдайною вологою, а душу – красою, зачаровує… Йду босоніж по зеленій траві, по вологій землі, поспішаю назустріч світанку. Боюся пропустити найпрекрасніше диво – схід сонця. У ньому є якась особлива магічна сила: заспокоює і водночас тривожить, хвилює і надихає…

Здрастуй, сонце! З кожним променем твоїм оживає вся земля! Здрастуй життя! Я люблю тебе! Я народилася, щоб жити, пізнати цей великий дивний світ! Відчути проміння сонця на щоці, слухати тихий шелест трав, насолоджуватися співом солов’я, милуватися лагідною посмішкою матері, відчувати міцний потиск руки товариша. До всього доторкнутися мрію, душею прилинути, серцем припасти і пізнати найбільшу таїну життя.

Мені так хочеться пізнати її! Можливо, це сонце? Від нього все на землі живе. А може, вода? Вона теж наповнює життям кожну рослину, тварин, людей… Чи вітер, який прохолоджує і зігріває? Схід сонця чи захід? Рясний дощ чи ранкова роса? Ясний місяць чи зоряне небо?

Ні!

Я зрозуміла, де начало усіх начал, де найбільша таїна життя, коли зустріла вагітну жінку.

Вона йшла трохи несміливо і незграбно, але в ній все було незвичне і привабливе! Вона була прекрасна!.. Жінка несла дитину під серцем дуже ніжно, обережно, зігріваючи теплом свого тіла і могутньої любові.

Вагітна жінка – це сама досконалість, гармонія життя.

Коли народиться її дитина, вона подарує їй усе: цілий світ із дощем і вітром, вона дасть їй крила, щоб дитина високо злетіла, дасть коріння, щоб міцно триматися землі… Це дитя буде найбагатшою у світі Людиною… Воно пізнає таїну життя…