[мовчання]
І знову ранок. Було світло й гарно.
Тендітна усмішка троянди за вікном…
І хоч надіятись на щось було вже марно,
Ще так хотів, щоб все це було сном

Залагодив всі справи кількома дзвінками,
Гасає день у звичній метушні
Підходжу, як звичайно, я до мами
Та помічаю її погляди сумні.

Не встигла вона вимовить ні слова
Я вже все знав з вологості очей,
На якусь мить утратив я дар мови,
Мов скелю прив’язали до плечей.

Вибіг на вулицю та кинувсь до собаки,
Застав уже лиш нерухоме тіло.
Життя у вирій ринули ознаки
І очі десь у далечінь гляділи.

Уже не буде кому радісно стрічати,
Уже не буде більше тих ласкавих вух.
Ніхто не вмів так щиро всіх кохати,
Ніхто не радував усім так зір і слух.

Зникло життя, хоч буде безліч нових…
А спогад теплий не втече, не зможе.
Тендітний, щирий сповнений любові.
Подаруй сил це витерпіти, Боже!