Всі шляхи колись ведуть додому.
Хоч у Рим іди, хоч у Нью-Йорк:
Від порогу рідного без втоми
Стелиться під ноги рушничок.
Крильми за душею — колискова,
Біла хата, батьківський поріг.
Кажеш, то попсово, не хітово?
Але це — наш вірний оберіг.
Хоч ми сендаєм до френдів СМСки,
По і-мейлу шлем «прікольний фан»,
А як в Неті хтось дістане «нє па деццкі»,
Ми його питаєм: «Хочеш бан?».
Вся та мішура лиш на хвилину,
Спалах моди зникне, обпече.
Кожен схоче у тяжку годину
Матері схилитись на плече.
Всі шляхи завжди ведуть додому.
І якщо нам з вами пощастить,
Рідна мова, журна, незнайома
Стріне нас на ганку. І простить.