Лежить моя країна у руїнах.
Лиш сумно блимає небесними очима.
О, калинова, рідна, солов’їна!
Тебе підтримати би дужими плечима!
На руки взяти, віднести в палати,
Посадовить на різьбленому троні!
Пошаною й любов’ю годувати!
Омити щастям твої стопи і долоні!
Та нині не спасіння – голосіння
Чомусь затіяв мій народ хрестатий:
Ш’ють чорний одяг, не святий весільний
Аби не рятувати, а ховати.
Гов, люди! Схаменіться! Озирніться:
Лежить ЖИВА країна край дороги!
Знесилена, пораненая птиця!
Та не жалю благає – допомоги!
Крізь час, крізь муку простягнімо руку!
Хай дівчина знедолена здійметься,
Умиє личко, вдягне файну сукню,
І запанує, як судилось – в нашім серці!