Ясного січневого ранку…
Молоді гілочки маленької ялинки
Під срібним льодом прихисток знайшли.
Вони тендітні, як біленькі ці сніжинки,
Що з неба світлого, мов янголи прийшли.

Вони хотіли світ зробить чистішим
Й на землю килим білий постелили.
І світ хоч ззовні, але посвітлішав –
Весь бруд вони коханнячком покрили.

І сніжний пил виблискував на сонці,
І дах наставив зуби, мов вампір.
Й краплинки-зірочки ці на моїм віконці
Погляд засліплюючи, радували зір.

І кришталеві яблуньки в садочку,
Неначе пухом, білим снігом обросли.
І чорний кіт на сніжному горбочку
Все ніжився від сонця похвали.

Ну а каштани з миловидною корою
Весни темно-зеленого відтінку
Шанобливо віталися зі мною,
Й бурульки сяяли навперемінку.

А також це світло-блакитне небо…
Сидів би так та вічність милувався б,
Забув б навіки всі скупі потреби
І все життя з цією казкою зостався б.