Ты знаешь… долго я ждала.
Ждала тебя… когда увижу.
Я у других время крала-
Себя за это ненавижу.

Считала дни как до приказа,
Во снах мечтала о тебе.
И в мыслях только эта фраза-
«Я так ждала тебя… привет...»

И во настал заветный день,
За столиком сижу одна,
Вот над собою вижу тень-
Ты не один — с тобой она.

А можно мне наедине
Поговорить с твоим… любимым?
Ну чтож, привет твоей весне,
Наверно счастье было мнимым…

Спасибо, что привел её.
Прости. всё поняла неверно.
Ах да. и знаешь что ещё-
Я всё же счастлива… наверно…

Зачем ты смотришь? Я потерян…
И в омут канула любовь.
Да, ты права, я правда верил,
Любил, с тобой желал быть вновь.

Увы, сыграла злую шутку
С заблудшим странником судьба,
Оставила одну попытку,
Оставила одну попытку
И выбор — жизнь или мечта.

Я выбрал жизнь, разбил мечту
И растоптал свою судьбу.
Зачем тебе жизнь в темноте?
Топтать себя в своей душе?

Я всё сломал, я виноват,
Уйди, оставь, жалеть не надо.
Да — я изгой, да — я сатрап,
В мучениях моя отрада.

Я сам себя буду терзать,
Судьбу и сердце избивать,
Мечту с душой своей топтать
Ио тебе в слезах мечтать…

Ти янгол з рожевими крилами
Коктейль із спокуси і ніжності
Я ж вітер який так помітно стих
Торкнувшись до тебе вітрилами

Ти зайчик що бачив на сонці я
І ловив як ховалась за тінню
Пелюсток ти троянди тремтіння
І найкраща моя емоція

Ти хвиля, що в вітер закохана
І хоч берег спокусник твій проти
Та ти вітер цілуєш той потай
Хоч у мріях він гість непроханий

Ти зірка, що хмар не лякається
І казковим снам шлях указує
Саме та, зрозумів це зразу я
Це в серці моїм відбивається

С тобой всегда так тяжело прощаться!
И, смыв остатки взглядов вместе с гримом,
Мне хочется вернуться. Чтоб остаться,
И называть тебя «моим», «любимым».

Мне ночь легла на плечи пёстрой шалью,
И давит красотой невыносимой.
А ветер плачет с ревностью печальной:
Я всё таки была «твоей», «любимой».

И ты остался нежностью на коже,
Случайной встречей ангелам на счастье,
И тихой завистью в глазах чужих прохожих.
Ты навсегда остался моей частью.

Я тебе набираю і вчу знову азбуку Морзе
Обіймаю ту трубку неначе твоя то рука
І немає вина а натомість ковтаю я сльози
І не келих, не два, моїх сліз буде скоро ріка

Мене люблять лише ті гудки і той клятий годинник
Я сама, і нікого лиш подруга вірна пітьма
Ті гудки наче пульсом у серці ідуть так невпинно
Але з іншого боку тебе як раніше нема…

Об підлогу ту трубку, а потім по ній ще ламбаду
Не бере? кому гірше — тепер точно гірше йому
Вже набридло мені підніматись і знову падати
Потоплю ту любов як Герасим колись Муму

Ввімкну світло, погляну у дзеркало я трохи ближче
Ну і що що заплакана, хай моя туш потекла
Я відношусь до тих, кому сльози на щоках ще й личать
Бережіться самці — іде в місто прекрасна і зла

Серед білого дня
Під спекотним травневим сонцем
Я заснув,
І про те що наснилось збираю спогади
Наче хтось взяв підняв
Десь загублений міх емоцій
Не одну
А мільйони дотиків, подихів, поглядів

І втікає весна
Мов пісок біжить поміж пальців
Як твоє
І красиве, й до поясу довге волосся
Якби жити у снах
І разом прокидатись вранці
Може є
Та країна де вдвох, хоч у снах, ми ще досі

І краплинками піт
Плаче пристрасть на наших тілах
Ми її
В цьому сні остаточно вгамуємо спрагу
Ділить розум напів
Відчуття того твого тепла
Миті ті
Це лиш сон… сон що й досі дарує наснагу

Словно лента огня
Твоя нежность пленя
Обжигает меня
Ты — прекрасна
Пьянит тела изгиб
И от губ я погиб
Я не вижу других
И напрасно
Солнца светят лучи
Моё сердце стучит
Даже месяц в ночи
Зря мне светит
Если ты не со мной
То мне только на дно
Места мне не дано
На планете

Минула ніч, минає день
Годинник знов кудись іде
І глибині, за серцем десь
Болить страшенно
У п, яних мізках йде війна
В думках лиш ти, лиш ти одна
Пірнув в любов твою до дна
Як навіжений

Не осінь вже в календарі
А у думках моїх лиш гріх
Давно програв у нашій грі
Що міг програти
Не допоможуть СМС
І в гороскопах те ж саме ж
Без твого «хочу» я замерз
На серці ґрати

Немов про нас було кіно
Ефір замовлено давно
З тобою разом в ньому знов
Едем тай годі
Мелькають кадри у очах
Німе кіно… німа печаль
І все… THE END а не початок
Йому сьогодні

Я викреслю осінь
І наше бабине літо
Хоч ночі холодні, ми в них знаходили спеку
Закохані й босі
Щоночі могли горіти
І раєм для нас було б якщо вдвох і у пекло

Я викреслю осінь
Надкушених яблук спокус
Ягід, давно вже, засохших на дереві вишні
І любить же хтось їх
Я б сам мабуть з,їв би таку
І ти так зробила, поруч з тобою колишній

Я викреслю осінь
І сіре графіті дощів
І жовто-багряним полум, ям жовтого листя
Спалю все що досі
Так тліло у моїй душі
В щоденник впишу я сторінки нові і чисті

Я твій особистий збоченець
Твоя нездолана спокуса
Нездатний іти на злочини
Хоч часом і просто мусив
Коли зачинялись в ванній ми
Вдягати на тебе кайданки
Чи то була зґвалтування мить
Чи просто кохались до ранку…

Я твій особистий збоченець
Портрет в карколомних позах
З тобою від ночі до ночі ми
Робили вірші із прози
Писали картини ПікАссо
Ми ягідним кремом по тілу
Здавали квитки всі у касу
Хоча вже давно злетіли

Я твій особистий збоченець
Під звуки тертя пінопласту
Дивилися очі в очі ми
І дихали дуже часто
Й ставало дихання нотами
Писали тілами сонату
Стали б зірками давно та ми
Все ж вирішили засинати

Я твій особистий збоченець
І ти виставлятимеш межі
Де буде початок а де кінець
Любові чи то пожежі
Де тілом війною мурахи
Підуть переможним маршем
Де ми на коні чи невдахи
Що згадують подвиги наші…

Я твій…