Це вже не сніг. Та ще не буйнорав*я.
Це ще не ноти. Але вже пісні.
Їх звуки дзвінко падають до ніг
З крутих дахів поміж забутих снів.
Ще не малюнок. Та вже дивні барви.

Це вже не сон. Та ще не божевілля.
Це вже не голос. Але ще слова.
Їх бісером поволі вишива
На полотні душі весна нова
Голками гострого морозу на дозвіллі.

Це вже не ти. Та ще не я. Дивися!
Це вже не сльози. Але ще не дощ.
Коли крокуєш вулицями вздовж
Не вІрші липнуть до твоїх підошв,
А лиш опале, перепріле листя.