Поетичне відлуння закоханої душі
Душа ридає, як учує твоє слово,
Як посмішку помітить у твоїх очах.
Вона кохає тебе щиро, гонорово
Й щораз вмліває на твоїх вустах.

Твій кожен крок для неї, мов сто років
Життя, прожитого із янголом в раю.
І подихи еквівалентні до цих кроків
Твої… Їм я думки про ніжність віддаю.

Вони ж теплом бо сонячним налиті,
Твоєю ласкою просякнуті наскрізь,
Й тендітні плечі світові відкриті
Сміливо прану посилали крізь

Моє серденько і його живили,
Й воно мене на творчість надихало.
Ще годували думку та давали сили
Весні, котра з тобою наставала.

Бо ж поруч тебе розквітає щастя
Й народжується посмішка привітна.
І візьме тебе ніжно за зап’ястя
Маленька квіточка симпатії тендітна.

Вона здолає сніг та завірюху
Й кущем кохання стане, як дозріє.
До зрілості цієї вона мчить щодуху
Й назад вже не бажає й не зуміє.