До весни нам лишилось три ночі.
Запах снігу тепер не лякає.
Більше холоду я вже не хочу, —
Я і так вже задовго чекаю.

Від зими нам лишився лиш колір
Білих снів, що морозять ночами.
Мене гріє лише тепло крові
І слова що лягають рядками.

Ми сьогодні — наче підсніжники.
Серед снігу пускаємо паростки,
З нетерпінням чекаючи ніжних
Сонця променів, сповнених радості.

Цей вірш — це продовження теми

Читать дальше →

Скоро вже настане час,
Коли далі ми підемо,
Тут не буде більше нас —
Це закон, це теорема.
Ти вже бачиш там кінець?
Ми йдемо у невідомість.
Чути тільки бій сердець.
Хочем жити, та натомість…

Ми помремо, та не зараз.
Може завтра, може разом.
Може потім і окремо, та
Ми помремо, всі помремо.

Заплати ціну життя, —
Ми достатньо тут пробули.
Скоро вже настане час
Дати шанс новоприбулим.
Так давай нап'ємось з горя,
Доки б'ється в грудях серце!
Ми ще вчора були морем,
А

Читать дальше →

Горшенев — Есенин. Душа поэта
Год выпуска: 2012


Эксклюзивный релиз сольного проекта Алексея Горшенева, посвященный русскому поэту Серебряного века – Сергею Есенину, состоялся 4 января 2012 года на Thankyou.ru. В альбом вошли 12 композиций,

Читать дальше →

Сніг у волоссі.
Скінчилась осінь.
Нова епоха.
До весни ще трохи
Лишилось почекати
І тепла жадати.

Сніг у долонях,
Морозить скроні,
Кістки ламає,
Та я все чекаю
Тепла надворі,
Весняні ролі.

Сніг у повітрі,
Продуває вітер.
Шкарпетки не рятують,
Холод мене не чує.
Він поки ще на волі
Морозить аж до болю.

Сніг у кишенях,
Чай із женшенем,
Надворі свято,
Ще рано замерзати.
Але не пізно жити
І життя любити.

Сніг під ногами,
Надовго з нами.
Солодкий сон зимовий
До нас прийшов знову.

Купил эту книгу в магазине уцененных книг только потому, что чего-то более интересного там не было. И, как оказалось, не зря.

Очень хорошая книга, которая не блещет сюжетом, не блещет стилем написания, не блещет героямы или динамикой, но, несмотря на все это, она читается очень легко и даже кажется увлекательной.

Вообще книга очень похожа на киносценарий, так как для описаний мира выделено очень мало места, основные составляющие текста — это раскрытие характеров персонажей и диалоги. Именно поэтому, я думаю, она так легко читается.

Хочется отдельно отметить что в центре сюжета книги не паранормальные способности главного героя, а то как они влияют на него и его жизнь. В целом книгу можно отнести скорее к жанру драмы нежели к фантастике, т.к. фантастическая составляющая здесь служит больше фоном для переживаний героя и рассказа о его жизни, нежели основой для сюжета (хотя полностью ее исключать из ключевых тем сюжета не стоит).

Сам сюжет развивается равномерно и плавно, что обычно меня напрягает, но не в этом случае (даже не знаю чем это можно объяснить). Единственная проблема сюжета состоит в финале книги. Он как-то уж сильно выделяется из общего повествования. Можно даже сказать что финал немного натянутый, кажется что автор хотел поскорее закончить книгу, хотя на мой взгляд события финала можно было бы расписать в стиле остальной части книги — так получилась бы намного лучше раскрытая концовка и страниц на 50 больше (но не думаю что это было бы плохо). А так все заканчивается очень быстро и смазанно.

Немного удивил… наверное не открытый, а полуоткрытый финал, когда сюжетная линия главного героя уже раскрыта, но в конце появляется новый главный герой с такими же перспективными проблемами как и у предыдущего. Все это тоже очень смахивает на концовку перспективного фильма жанра мистический триллер с намеком на новую часть, и это делает книгу еще больше похожей на киносценарий расширенный до новеллизации.

Личная оценка: 7 из 10

Надворі знову темно.
Там зима.
І котрий рік, так дивно, —
Ти сама.
Без сенсу всі розмови
Й біг хвилин.
Так дивно що я знову
Сам-один.
Між нами кілометри
У словах.
Куди ти ділась? Де ти?
Ти у снах.

Дівчина із снів
З запахом весни
І теплих почуттів.
Дівчина з поем
Із посмішкою сонця
Й голосом сирен.

Надворі знову світло.
Там йде сніг.
Комусь це все набридло.
Та не мені.
Сніжинки всі розтануть
Наче дні
Які нас добивають
В тишині.
В холодних стінах вихід
Не знайти.
За кожним поворотом
Знову ти.

Дівчина із снів
З волоссям наче шовк
І запахів морів.
Дівчина з життя
З очима як смарагди
Своя і нічия.

Надворі знову свято.
Новий рік.
Так важко вже тримати
Серця крик.
Куранти вже чекають.
Знак небес.
А мені не вистачає
Тут тебе.

Дівчина із снів,
Я так тебе чекав
Так хотів…
Дівчина із мрій.
Без тебе — просто смерть,
З тобою я живий.

І к.:

Сотні доріг,
Тисячі слів
Та все одно залишився сам собою.
Скільки хвилин,
Тижнів і днів
Прожито в стані неспокою та болю.
Тане життя
В польоті років.
Хамелеон — розчиняюся з пітьмою.
Навколо лише
Фальшиві пісні,
А справжня свобода більше не зі мною.

Пр.:

Та я не один —
Нас такий мільйони нудних і самотніх.
Ми — купа картин.
Усім нецікаві й забуті в болоті.
Тепер все одно
Коли ми помремо — сьогодні чи завтра.
Ми наче в кіно
Якогось безумного й хворого автора.

ІІ к.:

Краплі дощу —
Сльози в вікні.
Сьогодні нас оплакує природа.
Кров на руках,
Ноги в багні.
Важко піднятись і вибігти в ворота.
Знову диван
І канали нудні.
Знов понеділок починається в суботу.
Маленький ковток
Хочу собі,
Ну зовсім маленький шматочок свободи.

Пр.

Не тікай, не тікай
Це все той же я,
Це все та же плоть
І душа моя.
Це вже інший рік,
Але та ж весна.
І тепер в мені
Мир а не війна.

Не біжи, не біжи
Від мене — я не злий.
Я тепер відвертіший
І не черствий.
Це все та ж весна,
Але інша ти.
Не біжи, не тікай
І не пали мости.

Новий день, новий день
Надворі знов.
У мені тече
Така ж як в тебе кров.
Хоч змінилась ти
І трохи інший я,
Ми ще не разом та
Ти вже уся моя…

Прах до праху,
Життя до смерті.
Я злечу колись вільним птахом,
Залишивши рядки відверті.

Крок за кроком,
Вогню все менше.
Хай для когось це стане шоком,
Але з часом всім стане легше.

Ще не витік час,
Йдуть нові хвилини.
Щось достойне зробить хоч раз —
Смерть невчасно дихає в спину.

Смерть — новий передвісник.
Може пекла, а може неба.
Кожен день я ходжу по вістрю,
Без нагальної на це потреби.

Скільки ще лишилось прожити?
Скільки кроків мені до раю?
Коли в вічність я буду снити?
Заважкі питання… Не знаю…

І хоч скоро піде життя,
І розвіють за вітром прах,
Я залишусь у цих рядках,
Я залишусь в своїх віршах...

P.S. Хоча надихнула мене не ця пісня, але текст вийшов дуже близький до її тексту

Я закрываю глаза и вижу зиму.
Как такое возможно? Я не пойму.
Одно движение ресниц — там новый мир.
Я уже даже не верю что когда-то жил.

Я закрываю глаза — там снова снег
Он накрывает землю как белый мех.
Сверкает перламутром озер вода.
Я так хотел бы такой зимы всегда.

Я закрываю глаза — там белый сон.
За окном моих век меня ждет он.
Я так хотел бы снять окно с петель
И навсегда остаться там, где метель…