Сумно,
Опустила очі…
Плачеш? Ні але так хочеш…
Важко,
Що за день такий
Стискаєш пальці в кулаки
Близько,
Поруч так поріг
Утекти б хоча б за ріг
Ні бo
Це всього лиш мрія
Хочеш… дуже… а не смієш…
Бачиш…
А немов сліпа
Досить! Пан або пропав!
Йди!
Перегорни сторінку
Ти не лялька! Ти є ЖІНКА!

Червоне плаття щільно облягає Червоні телефон і гаманець Червоні туфлі на підборах одягаєш Зізнайся нащо зваблюєш мене Червоним намалюєш ти вуста Червоний лак на твоїх нігтях Червоним сам я зараз став Ти збуджуєш, це приховать не зміг я Червоний під,їзджа автомобіль Червону сумочку береш з собою Червону квітку подарує хтось тобі Ти їдеш... я ж лишаюся з любов,ю

Читать дальше →

Щастя там де ти!
Не віриш?
Глянь у скибці хліба серце…
Щастя там де ти!
В тій мірі
Скільки мрієш ти про все це…
Щастя там де ти!
Щомиті
Й не важливо хто ти й де
Щастя там де ти!
І в світі
Воно кожного знайде
Щастя там де ти!
І в тиші
І у гомоні навколо
Щастя там де ти!
Ти лише
Вірити не перестань ніколи



фото люб.язно надано Лєною Колесник (barabenka)
творчий поштовх належить ANCO

Почала сваритись рано
Ненаглядна і кохана
«Знов сьогодні рожа п'яна
Буде з самого раннЯ
Але й я не нудьгувала
Всю горілку поховала
Хоч її було немало
Не нап'єшся як свиня»

Він своїй коханій вірив
Та всі шафки перевірив
Все сховала, все без міри
Не лишила й похмелитись
Що ж тепер робити має
Без горілки так ламає
Та один він вихід знає
Вийде – зможе й вам налити

З,їв він цукру пару кіл
Пачку дріжжів надкусив
Кип, яточком все запив
І присів під батарею
Взяв читати собі книжку
А щоб не зірвало кришку
Обматав ще лоба нишком
Правило таке старе є

Кожна мить давалась важко
В животі бурчала бражка
Та терпів, нема ж бо пляшки
А так хочеться вогню
І палала вже душа вся
Тиск щомиті піднімався
Тут він вже захвилювався
Бо почув вже щось на нюх

Нюх його не обманув
Лоба гарно обгорнув
Та проблему ще одну
Він чомусь не перебачив
Тут почалося кіно
Запахніло так воно
Та й прорвало йому дно
Замість випивки — невдача

Раз, два, три кути у трикутника
Одна ти є і два супутника
Мабуть з світу початку відомо
Аксіома це! Аксіома
Не поділиш на двох почуття
То не гра, бо то є життя
И не буква щоб слово почати
Кожен знає та хоче грати
А тебе не навчає минуле
Мабуть правила всі забула
А й для чого правила ті?
Третій зайвий, як не крутіть
Еліксиру немає і ліків
Маєш вибрати ти чоловіка
Але грає в тобі романтика
Та байдужа тобі математика
И спочатку, і навпіл себе
Коли так то так тобі й треба
А життя доведе своє
Крапка і в математиці є

Тихо плачуть помідори
«Ой у нас сьогодні горе
Нам старий сказав Томат
Що підемо на салат»
Підхопили огірочки
«Нас поріжуть на шматочки»
Сонях плакати не вміє
Навчимо – буде олія
А про кого ми забули?
Не салат то без цибулі
Хтось підказує на вушко
«Покриши туди петрушку»
Перець дав таку пораду
І його туди ж за зраду
Трохи солі додамо
І вірша цього з’їмо!

Дзвінок увірвався о третій ночі
«Приїдь терміново, сказати щось хочу»
Що вдів і що взув я не пам’ятаю
Лечу до машини й сам себе питаю
Чи не захворіла, погане щось сталось?
Ковтаю розмітку, минаю квартали…
Лечу мов стріла щоб швидше до тебе
Коханій погано, я поруч треба
В думках пригадав, що я не один
В мені ж бачиш ліки своєї біди
Мені подзвонила і просиш приїхать
Тобі я важливий, тобі я не втіха,
Нарешті молитви дістались до Бога
Поет над мажором здобув перемогу
Пориви душі переважили гроші
Тобі почуттів моїх щирість дорожча
В під’їзд я неначе на крилах влітаю
В квартиру заходжу, що сталось питаю
Всі речі твої у валізах стоять
Мов вирок в вустах «Відлітаю я
Чекає у Ніцці шикарний будинок
Прийде на весілля знатна родина
Пробач, не проститися я не могла
Тепер прощавай, й не тримай зла»
Сказав я «Щасти, я все розумію»
І вийшов з під’їзду а серце німіє
І зовсім не слухають руки і ноги
Скоріш за кермо! Втекти! У дорогу
І з дальнього світла перЕйду на ближній
Я лишній тепер, я тепер колишній
Мов лінія став наш трикутник любові
«Ти лишній» — читав я у кожному слові
Від болі у грудях давлю не педалі
Мені не цікаво… байдуже що далі
І навіть якщо промину поворота
Я лишній – ніхто і не буде проти
Пускаю кермо, давлю на педалі…
Чим далі б злетіти, упасти б чим далі
Та вперлася доля, заглух мій мотор
Років пережитих спинився повтор
Машину уздовж бордюру понесло
Душа не померла, вона воскресла
Спинилось моє недом, яте авто
Подумав я «Смерті не вартий ніхто!»
І ще раз вже щиро подякував Богу
Що дав шанс спочатку пройти дорогу
Із митями радості й митями і болі
Де буде нове почуття любові
І де вже не будуть із долею жарти
Бо вірити варто і жити варто!

До неба підіймаєш
Єдиним поцілунком
Немає порятунку
І виходу немає
Один єдиний погляд
Глибокий очі в очі
І я співати хочу
Від того що я поряд
Один єдиний дотик
Мурахи йдуть війною
Не знаю що зі мною
Та я цього не проти

Не піднімаєш трубку
Вже шостий раз я дзвоню
І безліч телефонів
Я викидаю в грубку
І лиш говорять друзі
То й що, що не з тобою
Та й здатися б без бою
Піти по темній смузі
А в пам’ять знов ввірвались
Всі миті наші разом
Всі болі і образи
І те як цілувались

І як після вечері
Сказали, що не варто
Забули – це не жарти
І зачинили двері
Лишились на кордоні
Ненависті й любові
Стискаючи до крові
Шматочок скла в долоні
Упало й на підлозі
У рамці наше фото
Його я склею потай
З любов, ю ж так не в змозі

спочатку оригінал:

Ти мені сказав, що у мене красиві очі. І дивився в них, наче у бездонні озера моєї наївної закоханості.
А я тоді не сумнівалася. Ти був як ніколи переконливим.
Ти говорив мені, що ти без тями від моїх поцілунків, — і я тоді в полоні юнацької сором'язливості, червоніючи, ховала погляд.
Я не говорила тобі про те, що твої уста для мене ковток земного блаженства, оазис у спекотній пустелі.
Ти дав мені зрозуміти, що я для тебе по-справжньому важлива. Це мені видавали твої надійні обійми.
Я ніколи не говорила тобі про те, як я тебе кохаю, — я хотіла, щоб ти це зрозумів без зайвого.
Ти… і я… І якщо десь на горизонтальних небокраях червоного заходу я впізнаю чарівне «ми», — повір, все решта неважливо.

ну і мої думки з цього приводу:

Ти сказав що у мене дуже красиві очі
Ти дивився у них неначе тонув в безодні
А у них наївне кохання живе відсьогодні
І в слова твої вірити я як у Біблію хочу

Як ніколи сьогодні здавався ти щирим
Говорив що без тями від мОїх цілунків
Сором взяв у полон і нема порятунку
Червонію, та хочеться так тобі вірить

Я мовчу, що вуста твої наче вина ковток
Мов оаза серед піску у пустелі спекотній
Що потрібна тобі зрозуміти ти дав сьогодні
По обіймах… вони мов до щастя квиток

Як кохаю тебе передати повір неможливо
Ти і так зрозумієш… в очах моїх прочитаєш
Ти і я… слово «ми» упізнаємо на небокраї
А все решта повір то пусте, то усе неважливо

Всё также как в сказке было
С рождения, с самых пелёнок
Толпа его не любила
Для всех он был гадкий утёнок
И он любил только тебя
А ты проходила мимо
Страдал и мечтал он любя
Что тоже станет любимым
Старался всегда он быть рядом
Но будто бы сглазил кто-то
Ему говорила «Не надо,
Я птица другого полёта»
А он подрастал и ждал
Подумав, что всё напрасно
С другою гнездо создал
И лебедем стал прекрасным
Но как-то в обычный день
Его повстречала ты
Он лучше других лебедЕй
Он стал неземной красоты
Тебя он всё также любил
Но был над собой не властен
В гнезде его птенчик был
Смешной малыш, его счастье
Метался меж двух огней
Делил себя наполовину
Мечтал о тебе, спал с ней
Она подарила сына…
Куда смотрели глаза
И сердце не подсказало
А сколько ночей в слезах
Не тот же он был… казалось
Сейчас без него не жить
Дороже воды и хлеба
И пусть он с тобой сбежит
На встречу земли и неба
Но рваться будет обратно
Как сын растёт видеть надо
Тебе это тоже понятно
Решила – не быть вам рядом
Решила не бередить
Не резать былые раны
Не стоит искать-находить
Героев из киноэкрана
Ведь жизнь доказала уже
Посредством любви и боли
Не важно, какой сюжет
Не важно, какие роли
Вокруг миллионы других
Кто проще, а кто покруче…
И надо поймать тот миг
Когда будет рядом лучший
Не тот, кто лучше одет…
Не тот, кто весь из себя
А тот, кто всегда и везде
Любить будет только тебя