Из-под снега вдохновенно
рвётся ландышем весна.
Вижу, как самозабвенно
пробуждаются от сна
островки холодной почвы.
Оставляет их зима
в окруженьи многоточий…
Их душа пока нема.
Но уж скоро вновь нашепчет
сто ручьёв с окрестных гор.
Ветер улетел на север.
Улетал, потупив взор.
Ах, позор! Позор и вздор!
Улетел, не извинившись,
словно глубоко забывшись.
Много утекло воды с тех пор,
когда он, вновь прилетевший,
смело кланялся земле,
от испуга пропотевшей,
растворил её во мгле.
Вот теперь он оставляет
новый день на произвол.
Снег так в лужах исчезает,
словно сам их произвёл.
Ах, ну да! Ведь так и было,
просто я слегка отвлёкся.
Словно хлеб душистый, пылкий —
в утре новый день испёкся.
Поют птицы, луч играет
сквозь иголки над сосной.
Новый день притворно ярко
открывается весной.


______________
22.07.2010

 

Курсив часоплину
У твоїй весні
Тихі кроки сумні,
Теплі руки пекучі
Та безсмертні пісні.

В твому літечку краснім,
Щирим й трохи сучаснім
Птахи щастя співучі
Й вогні дяки незгасні.

У зимі твоїй тихій
Зазнає острах мій лиха
Завмре цілунок навіки
Замерзне гордая пиха.

А у осені милій,
Та до болю щасливій
Знайду для серденька ліки
Серед листків заметілей.

 

Кінець весні. Вона догоріла з останіми променями сонця, або просто втікла. Благала її залишитись вона не чула. Гуляла босою по калюжах. Змочила ноги, захворіла і плакала. Із температурою ловила для мене зорі з неба, торкнула місяць і він впав. Впав і розбився. Рожевий туман стояв над селом. Ніжне марево осені… Але вже літо…
Ходила босою по полуниці. Малювала вечір. Мріяла… Про що? Не знаю, про все… Про все на світі… Відкілясь доносяться рапсодії ночі. Зірки зміряють річку, своїми мініатюрними кроками. А я склеювала місяць… Зібрала деякі шматочки. Ті, що вціліли.
Дала йому назву, поки він ще молодий. Заснула. Бачила сни про зиму. Змерзла і прокинулась… Там за селом вставало сонце…

город стянутый в узел спал
в луже дрожал слабый контур карниза
апрель раскуривал горизонт, дышал
уверенным красным бризом

я знаю силу этого чувства
под утро гаснут любые мечты
ведь там где заканчивается искусство
начинаешься ты

Під акомпонемент падаючих краплинок
Чому ти ллєшся з неба так чуттєво,
Ласкаво-світла музико дощу.
Чи літо чи весна вже не суттєво…
Цю музику я в серденько пущу.

Нехай омиє почуття вона,
Хай подарує посмішку привітну.
Хоч музика ця трішечки сумна,
Я щастям щирим все одно розквітну.

Добром наповнить цей мотив весни,
Окрилять ніжністю листочки клену.
Цнотливо так і пристрасно вони
Кохають свою казку нездійсненну.

А я буденність в мрію замалюю
І радість теплу глибоко вдихну,
Грудьми своїми дотик твій відчую
Й тебе до себе ніжно пригорну.

Лиш дощ невпинно буде дарувати
Ці сльози щастя музики любові.
Слово «прости» не дасть весні вмирати-
Велика сила схована в цім слові.

Буду кохатись із тобою аж до ранку
Під лагідную музику дощу…
А як проблиснуть промені світанку,
Цю музику на волю відпущу.

Звари мені, будь ласка, кави,
мені сьогодні не до сну.
Така тендітна і ласкава
я, закохався в цю весну

п.с за грамматику не ручаюсь, если не так поправьте

Спасибо за растрёпанные сны,
Моргающие детскими глазами!
Которые, того не зная сами,
Ведут меня по улицам весны!
Спасибо за прозрачность этих снов!
За их полунамёк, полунебрежность!
За хрупкую и трепетную нежность,
Текущую из всех привычных слов!

Пустився дощ… пустився просто так,
Без попереджень він ударився об скло.
І абрикоси танцювали з вітром в такт,
Було на диво не-зовсім-весняне тло
Був сірий день, і мокрий був асфальт,
Буяли абрикоси за вікном,
Розмокли сторінки газетних шпальт,
Здавалось все якимось дивним сном…

Когда глядишь в свое окно
И видишь птиц, да солнца свет
Это означает лишь одно —
Весна пришла. Весна, привет!

И снег растает, и листья вновь родятся,
Ручьи бегут, кораблики неся,
Ребята во дворе резвятся, веселятся
И понимаешь ты — ведь это все весна!

Весна несет тепло, любовь и радость жизни,
Счастливые глаза и милые улыбки.
Весна заглянет в дом, поможет возродиться
И в вечной суете хоть как-то раствориться.

Твоя рука резиновая.
Твоя душа — путеводная.
Твой рассудок — фосфорный.
Твоя жизнь — сказка ли?

Твоя судьба — не предопределение.
Твоя судьба — желание,
умноженное на старание
и страдание.

Реальность предрасположена
к трансформации.
Важно ещё — во что ты веришь…
Умножив это на Знание,
получишь свой путь.

Любое предсказание,
любое предначертание,
любое пророчество —
существуют для смерти.
Они даются для того,
чтобы они не осуществились.
Ты разочаровался?
Отнюдь не стоит!
Ведь твоя жизнь
стОит твоей руки.

Предлагаю задуть чёрную свечу.
Предлагаю очнуться из сна.
Предлагаю — ибо хочу,
чтобы в жизнь постучала весна.