Самотність – вповзає в мій мозок,
Самотність – порушує сон,
Самотність – вбиває поволі,
Самотність – висмоктує кров.


Читать дальше →

Я прокидаюся від того
Що знову став старішим,
Та все одно в душі
Не став я іншим.
Ранок цього дня,
Наче де-жавю,
Та не зважаючи на це
Я досі ще живу.

Нова дата що для мене
Нічого не значить,
Побажаю я для себе
Щастя побачить.
Нова дата яка схожа
На кінця початок,
Може радість, а може
Поплакати варто.

Я повертаюся і бачу
Довгу дорогу,
Скільки доброго на ній,
А скільки злого.
День намагається злякати,
Мене до смерті,
Та нічого не виходить,
Бо я досі впертий.

Нова дата що для мене
Нічого не значить,
Побажаю я для себе
Щастя побачить.
Нова дата яка схожа
На кінця початок,
Може радість, а може
Поплакати варто.

А попереду я бачу
Лиш одну дорогу,
Посилають мене всі
На неї з Богом.
Вечір знову заспокоїть
Сонця заходом,
Може зміниться тут щось
Згодом…

Нова дата що для мене
Нічого не значить,
Побажаю я для себе
Щастя побачить.
Нова дата яка схожа
На кінця початок,
Може радість, а може
Поплакати варто.

Сьогодні зранку я прокинувся від болю,
Я відчуваю як зникає моя воля,
Сьогодні в снах я тримав у руках зірку,
Але ці сни наче зношена платівка.
Сьогодні день почне усе по новій,
Я почуваюсь знову нездоровим.

Чи ти заплачеш якщо я помру?
Чи ти згадаєш що для тебе я живу?
Чи ти побачиш біль в моїх очах?
Чи ти відчуєш в серці своїм страх?
Чи ти підеш зі мною в забуття?
Чи важливе тобі моє життя?

Мені казали що кохання дає крила,
Та почуваюсь я наче кам'яна брила.
Я стрибнув вгору… і не торкнувся хмар,
І впав униз, відчув землі удар.
Ще вчора вранці було моїм все небо,
А вже сьогодні мені його не треба.

Чи ти заплачеш якщо я помру?
Чи ти згадаєш що для тебе я живу?
Чи ти побачиш біль в моїх очах?
Чи ти відчуєш в серці своїм страх?
Чи ти підеш зі мною в забуття?
Чи важливе тобі моє життя?

Від душі замку залишились руїни,
Чому мені ти вистрілила в спину?
Я так хотів бажанням твоїм бути,
І вже сьогодні не зміг тебе забути.

Чи ти заплачеш якщо я помру?
Чи ти згадаєш що для тебе я живу?
Чи ти побачиш біль в моїх очах?
Чи ти відчуєш в серці своїм страх?
Чи ти підеш зі мною в забуття?
Чи важливе тобі моє життя?

Ти хочеш я покажу тобі
Смерть цього міста?
Будинки розсипаються наче порване намисто.
На цих вулицях не буде більше руху,
У цих скверах не ходитимуть більше люди,
Тут не буде ні повітря ні зелені,
Все помре…

Я бачу у снах
Кінець цього міста,
Я відчуваю жах,
Я знаю, це — помста,
Це помста природи,
Війна проти нас,
Це повний кінець,
Для всіх нас.

Ти хочеш я покажу тобі
Смерть цієї країни?
Суспільство тепер лежить у руїнах,
Ніхто навіть не побачить останній сполох,
І ні в кого в серці не з'явиться страх,
Тут не буде більше радості та сміху,
Все помре… Богу на втіху.

Я бачу у снах
Кінець цієї країни,
Я відчуваю жах,
Від початку війни.
Війна проти нас,
Це помста природи,
Для спасіння не буде
Жодної нагоди.

Ти хочеш я покажу тобі
Смерть цього світу?
Усі кольори перед очима згасають,
Нас тут вже не буде,
Ми вже прожили від початку до краю,
Тепер все забудем.
Все помре… нас більше не буде.

Я бачу у снах
Кінець цього світу,
Я відчуваю жах,
Зав'януть всі квіти.
Війна проти нас,
Це помста природи,
Для спасіння не буде
Жодної нагоди.

Ти хочеш я покажу тобі
Наш кінець?

Ти більше не зміниш своє життя,
Ти більше не зробиш крок у майбуття.
І ти не побачиш більше сонця світ,
Ти проживеш всього лиш двадцять літ.

Ти не побачиш більше сни,
Ти не побачиш більше розквіт весни,
Ти не побачиш більше світло дня,
Бо вже згасає твоє життя.

Твоє життя тебе зітре,
І завтра більше не прийде,
Ти не промовиш більше слів,
Ти будеш стертий з твоїх снів,
І не згадає ніхто тебе,
Для тебе завтра не прийде.

Ти не побачиш більше сонця схід,
Ти не побачиш більше згасання дня,
Назавтра станеш ти як лід,
Бо вже згасає твоє життя.

Твоє життя тебе зітре,
І завтра більше не прийде,
Ти не промовиш більше слів,
Ти будеш стертий з твоїх снів,
І не згадає ніхто тебе,
Для тебе завтра не прийде.
Для тебе завтра більше не прийде…

Я бачу навколо лиш смерть і страждання,
Цей світ не приймає від мене зізнання,
Про те що я винен у кожному кроці,
І віра й надія вже на іншому боці…

Порадуй мене Сонцем,
Порадуй мене небом,
Порадуй собою,
Мені це так треба.

Без радості в серці сиджу наодинці,
Цей світ не бажає зізнань від убивці,
Убивці кохання, надії та щастя,
Убивці бажань всіх та душевної радості.

Порадуй мене Сонцем,
Порадуй мене небом,
Порадуй собою,
Мені це так треба.

І щастя немає,
І болю немає,
І більше ніхто
Мене не признає.
І щастя не буде,
І болю не буде,
І серце назавжди,
Помре у грудях.

Порадуй мене Сонцем,
Порадуй мене небом,
Порадуй собою,
Мені це так треба.

Порадуй мене Сонцем,
Порадуй мене небом,
Порадуй мене чимось,
Порадуй хоч чимось…

Твоїх мрій не повернути,
І не можна вже заснути,
Наодинці із думками,
Ти тепер не ходиш з нами.
Сірі тіні на обличчі,
Ти не будеш жити вічно,
Та я бачити не хочу
Як згасають твої очі.

Ти тепер одна,
Ти блукаєш в снах,
Та реальність досі грає з тобою.
Надворі весна,
Але ти тепер одна,
І ніхто не візьме тебе за собою.

Всі забули тебе,
Вже ніхто не прийде,
Потойбіччя здається наступною грою,
І цей біль не мине,
Всі забули тебе,
Все навколо вкриває густою імлою.

Немає болю і печалі,
Не знаєш ти що буде далі,
Ти на кордоні двох світів:
Реальності та світу снів.
І коливання у душі:
В який же ж бік піти тобі?
Туди де темне забуття?
Чи ще пожити цим життям?

Ти тепер одна,
Ти блукаєш в снах,
Та реальність досі грає з тобою.
Надворі весна,
Але ти тепер одна,
І ніхто не візьме тебе за собою.

Тихенько спливає час,
Життя забирає в нас,
А ми наче камінь нічого не чуємо,
Як навколо нас розповзається зло.

Життя — боротьба, усі боряться з смертю,
Та мить переходу не побороти нам,
Але всі знову боряться за свободу,
І ніхто не підозрює що воює з життям!

Усе так чудово, навколо сіра реальність,
Та це все лиш маска за якою ховається зло
Перестаньте тиснути на мене, будь-ласка,
Я не виживу так, так не виживе моє добро!

Один за всіх — цей закон вже не діє,
Всі проти одного! Живем без надії.
Один проти всіх — нова теорема,
Всі проти одного! — життя страшна схема.

Один за всіх — старі закони не діють,
Всі проти одного! Живело лиш у мріях.
Один проти всіх! Нові закони в силі.
Всі проти одного! Нікого не помилують.

Закривши очі я так часто бачу,
Момент із життя, коли усе я втрачу,
Так добре навколо, ні вітру, ні снігу,
Але відчуваю в душі в себе кригу.

Прислухавшись, я так часто чую,
Момент із життя, коли я сумую,
Навколо так тихо, неначе в безодні,
Та я відчуваю смуток сьогодні.

Прокинувшись я так часто бачу,
Момент із життя, де я знову плачу,
Надворі світанок і сонце вже сходить,
Мене ж всі думки до смерті приводять.

Закривши вуха, я так часто чую,
Момент із життя, де я не існую,
Без мене на світі так тихо й спокійно,
Та я відчуваю небезпеку постійно.

На шкірі долоні затримався дотик,
Від нього затримався у мене подих,
Цей дотик так схожий на вітер у лузі,
Але я боюсь, я в полоні іллюзій.

Абстрактність закриває мій п'яний розум,
Повернутись до реальності для мене дуже важко,
Від цього ідеалізму, мій плавиться мозок,
Та думки змінити сьогодні так страшно.

Я живу в полоні реальностей сусідніх,
Відчуваю що без сенсу боротися з пітьмою,
Запах алкоголю, сорок градусів житніх,
Надовго керує так вдало мною.

І знову сон стає неначе явність,
Віра в життя в мені неначе манія,
Повернення на Землю, не важливе,
І прожити ще рік — мені здається дивом.

Як в раю? Як в пеклі? — ніхто не знає,
Шлях один поділився на два,
В рукаві козирі один лиш Бог має,
І ніяк не врятує тебе карта твоя.

І знову сон стає неначе явність,
Віра в життя в мені неначе манія,
Повернення на Землю, не важливе,
І прожити ще рік — мені здається дивом.