Поиск по тегу
Не могу так больше я....
Не могу так больше я,
Достало всё это меня.
Уйти из жизни я хочу,
Ведь без него прожить не смогу.
Невозможно его забыть,
Не могу ему не звонить.
Всё время думаю о нём
И хочу быть с ним вдвоём.
Так больно слышать от него,
Что я лишь подруга для него.
Очень трудно мне осознать,
Что не будем мы вместе опять.
Но он же не может без меня,
Всё время звонит, обо всём говорит.
Так встретиться всегда с ним хочу,
За всё в своей жизни я заплачу.
Достало всё это меня.
Уйти из жизни я хочу,
Ведь без него прожить не смогу.
Невозможно его забыть,
Не могу ему не звонить.
Всё время думаю о нём
И хочу быть с ним вдвоём.
Так больно слышать от него,
Что я лишь подруга для него.
Очень трудно мне осознать,
Что не будем мы вместе опять.
Но он же не может без меня,
Всё время звонит, обо всём говорит.
Так встретиться всегда с ним хочу,
За всё в своей жизни я заплачу.
Я наче насмерть захворів (30.03.2011)
Стакан горілки на столі
І сльози падають не в такт
Я наче насмерть захворів,
Сьогодні мій останній акт.
Гітара плаче у руках —
Останні ноти моїх днів.
Застиглий крик в моїх словах,
Я наче насмерть захворів.
А вас немає — ви пішли
Із цього світу в небуття,
А я ще тут, я ще живий,
І плачу, плачу, плачу я.
Стакан горілки на столі
І скибка хліба понад ним.
А поряд фото — ми малі,
Ще стоїмо серед весни.
Наступний кадр — я один,
А ви пішли, вас вже нема.
Немає для життя причин
І надворі стоїть зима.
Я ще не вмер, ще не сідий,
А ви пішли з цього життя,
А я ще тут, я ще живий,
І застигає кров моя.
Стакан горілки й цигарки —
Сьогодні ви моя сім'я.
Сьогодні мій останній акт.
І плачу, плачу, плачу я.
І сльози падають не в такт
Я наче насмерть захворів,
Сьогодні мій останній акт.
Гітара плаче у руках —
Останні ноти моїх днів.
Застиглий крик в моїх словах,
Я наче насмерть захворів.
А вас немає — ви пішли
Із цього світу в небуття,
А я ще тут, я ще живий,
І плачу, плачу, плачу я.
Стакан горілки на столі
І скибка хліба понад ним.
А поряд фото — ми малі,
Ще стоїмо серед весни.
Наступний кадр — я один,
А ви пішли, вас вже нема.
Немає для життя причин
І надворі стоїть зима.
Я ще не вмер, ще не сідий,
А ви пішли з цього життя,
А я ще тут, я ще живий,
І застигає кров моя.
Стакан горілки й цигарки —
Сьогодні ви моя сім'я.
Сьогодні мій останній акт.
І плачу, плачу, плачу я.
Лелека
Летить лелека в синю даль,
Летить, шукаючи тепла.
А сонце опуска вуаль
із хмар тонкого полотна.
І пісню він співа сумну,
що аж за душу зачіпа….
Злітає стрімко в вишину –
І в синіх хмарах потопа…
Він відірвався від ключа
І загубився в синеві…
Чого ж раніше ти мовчав,
коли ще ключ не відлетів??..
Махне крилом, мов полотном,
Гукне когось – і замовчить…
Дрімає вечір за вікном
І щось у серденьку щемить…
Хай за лелкою летять
Мої кохання і печаль…
Лиш крила в небі мерехтять
І манить синьоока даль…
Летить, шукаючи тепла.
А сонце опуска вуаль
із хмар тонкого полотна.
І пісню він співа сумну,
що аж за душу зачіпа….
Злітає стрімко в вишину –
І в синіх хмарах потопа…
Він відірвався від ключа
І загубився в синеві…
Чого ж раніше ти мовчав,
коли ще ключ не відлетів??..
Махне крилом, мов полотном,
Гукне когось – і замовчить…
Дрімає вечір за вікном
І щось у серденьку щемить…
Хай за лелкою летять
Мої кохання і печаль…
Лиш крила в небі мерехтять
І манить синьоока даль…
-
Vogneslava_Svarga,
- 15 августа 2011, 19:50
- 2
- рейтинг: +8
Просто помилилась
Тебе пробачила давно,
Себе ж пробачити не можу.
Тобі, мабуть, вже все одно,
І я свій погляд вбік відводжу.
То винна я, що так кохала,
То винна я, що падав сніг.
Я сльози потай утирала,
Щоб ти побачить їх не зміг.
І хай дощами відшумить
Минуле наше. Так судилось.
Ти лиш зостанься ще на мить…
Пробач. Я просто помилилась…
Себе ж пробачити не можу.
Тобі, мабуть, вже все одно,
І я свій погляд вбік відводжу.
То винна я, що так кохала,
То винна я, що падав сніг.
Я сльози потай утирала,
Щоб ти побачить їх не зміг.
І хай дощами відшумить
Минуле наше. Так судилось.
Ти лиш зостанься ще на мить…
Пробач. Я просто помилилась…
-
Vogneslava_Svarga,
- 21 июля 2011, 14:51
- 2
- рейтинг: +7
Рояль и печаль
По мостовой, не выбирая путь,
шагала тень, в плаще и капюшоне.
Кто знал ее, тот сторонился прочь —
она чужа для них, она убийци дочь.
Так молода, горда. Увы, печаль
сестра и спутница ее:
отец убил кого-то и сам погиб давно,
но до сих пор ее существованье
есть плата за грехи его.
Лица никто не видел никогда,
а голос слышали лишь ненароком,
когда заблудши, в тишине у продавца
она просила подсказать дорогу.
И вот порог. Она ступает в дом,
вмиг плащь летит брезгливо на пол.
Никто не знал, что стоит для нее
по улицам родным идти вот так вот.
Нет слез, нет ненависти к людям,
ни злости на отца, нет никаких обид.
Она уже давно привыкла быть фигурой
и душу под плащем свою томить.
Поверьте мне, я видела ее.
Она прекрасна, но в глазах печаль
сестра и спутница во веки для нее.
Что правда, есть еще рояль,
старинный друг. Он знал ее мечты.
Когда играла тихо в полумраке,
когда сама луна светила на листы,
когда сама луна была ее рабою
и робким слушателем наготы души,
она дышала жадно и свободно,
она ловила каждый миг любви
старинного рояля и печали.
В тот миг и звезды замолчали
от вольности и смелости души,
что без опаски за руку поймала
холодный ветер вечности и чуда,
излив его на белые листы
исписаные нотною причудой…
шагала тень, в плаще и капюшоне.
Кто знал ее, тот сторонился прочь —
она чужа для них, она убийци дочь.
Так молода, горда. Увы, печаль
сестра и спутница ее:
отец убил кого-то и сам погиб давно,
но до сих пор ее существованье
есть плата за грехи его.
Лица никто не видел никогда,
а голос слышали лишь ненароком,
когда заблудши, в тишине у продавца
она просила подсказать дорогу.
И вот порог. Она ступает в дом,
вмиг плащь летит брезгливо на пол.
Никто не знал, что стоит для нее
по улицам родным идти вот так вот.
Нет слез, нет ненависти к людям,
ни злости на отца, нет никаких обид.
Она уже давно привыкла быть фигурой
и душу под плащем свою томить.
Поверьте мне, я видела ее.
Она прекрасна, но в глазах печаль
сестра и спутница во веки для нее.
Что правда, есть еще рояль,
старинный друг. Он знал ее мечты.
Когда играла тихо в полумраке,
когда сама луна светила на листы,
когда сама луна была ее рабою
и робким слушателем наготы души,
она дышала жадно и свободно,
она ловила каждый миг любви
старинного рояля и печали.
В тот миг и звезды замолчали
от вольности и смелости души,
что без опаски за руку поймала
холодный ветер вечности и чуда,
излив его на белые листы
исписаные нотною причудой…
-
janyShutUp,
- 28 июня 2011, 00:54
- 2
- рейтинг: +1
Печаль..

Все чаще приходит вечерняя грусть,
а в памяти детство-беспечное время,
куда никогда я уже Не вернусь,
Теперь же забота-Не выпало б стремя…
Забрать бы родное, и двинуться в путь,
туда, где желтеют леса и поляны…
Предаться просторам, во тьме утонуть,
С лихвой погрузиться в густые туманы…
Но в зимней прохладе твердеют сердца,
А души замерзших окутало вьюгой,
В виске потянуло от чувства свинца,
Печаль остается мне лучшей подругой…
// Печальный Дьявол //

Печальный Дьявол сидит сам
в своём пустом замке
среди своих мерзких дел.
Он грустит по небу.
В его большом сердце печаль
и ощущение поражения.
Он ненавидит свои деяния,
которые помогают скрыть отчаяние.
Такой прекрасный падший ангел!
Его крылья слишком тяжёлые для облаков.
Поэтому тихо и безрадостно он живёт,
грустя по небесам.
Издалека слышно его голос —
голос того, кто упал.
Печальная песня ворует горячую слезу
и добавляет к своим горьким нотам.
-
Soncesvit,
- 25 ноября 2010, 15:19
- Прокомментировать
- рейтинг: 0
// Печаль //
Куди пропали мої слова?
Де поділось моє натхнення?
Те, чим забита моя голова,
не заслуговує прощення.
І я в печалі.
Куди йти далі?
В незвідані далі?
Але ж я осліп!
Очима кліп-кліп.
Як пес на ланцюгу.
Як риба на гачку.
Я обертаюсь в лід?
Ностальгія. Мрія. Надія.
Променів чекати — спечешся.
Та ще питання, чи спасешся.
Вихід — дія.
Хто забрав мої думки?
Хто забрав мій язик?
Куди поділось море істин,
до якого я так звик?
Невже я вже зник?
Як птаха в клітці.
Як тля на квітці,
в моїй душі завмер язик.
І я в печалі.
Хто допоможе мені?
Що допоможе мені?
Хто штовхне мене далі?
Кричати? Навіщо?!
Ніхто мене не почує.
Ніхто мене не відчує.
Я німий і невидимий.
Я схожий на повітря.
Прозорий, та невідчутний.
Хай прилетить знайомий вітер
і на крилах понесе в майбутнє.
Я знаю, що пройде печаль.
Я знаю, що зірву печать.
Я маю право знать!
Мене наповнить сталь.
_______________
19.02.2008
Де поділось моє натхнення?
Те, чим забита моя голова,
не заслуговує прощення.
І я в печалі.
Куди йти далі?
В незвідані далі?
Але ж я осліп!
Очима кліп-кліп.
Як пес на ланцюгу.
Як риба на гачку.
Я обертаюсь в лід?
Ностальгія. Мрія. Надія.
Променів чекати — спечешся.
Та ще питання, чи спасешся.
Вихід — дія.
Хто забрав мої думки?
Хто забрав мій язик?
Куди поділось море істин,
до якого я так звик?
Невже я вже зник?
Як птаха в клітці.
Як тля на квітці,
в моїй душі завмер язик.
І я в печалі.
Хто допоможе мені?
Що допоможе мені?
Хто штовхне мене далі?
Кричати? Навіщо?!
Ніхто мене не почує.
Ніхто мене не відчує.
Я німий і невидимий.
Я схожий на повітря.
Прозорий, та невідчутний.
Хай прилетить знайомий вітер
і на крилах понесе в майбутнє.
Я знаю, що пройде печаль.
Я знаю, що зірву печать.
Я маю право знать!
Мене наповнить сталь.
_______________
19.02.2008
// Жизнь ради мгновений //
Наше существование — жизнь ради мгновений. Все свои года и через все свои труды мы шагаем к нему. Но даже заслуженное мгновение мы не в силах остановить. Поэтому, Печаль — это красивая девушка, с которой порой приятно пообщаться, которой можно открыть душу. Мы живём ради мгновения. Мы живём мгновением. Мы живём мгновение.
-
Soncesvit,
- 22 мая 2010, 16:21
- Прокомментировать
- рейтинг: +4
Настроение .Печаль
Настроение печаль.
Это самое, точно, плохое
Опускаються руки когда,
Не находишь себе покоя.
Когда та, что ты так любил
Вдруг внезапно тебе изменяет
И когда твои друзья
Очень сильно тебя подставляют
И не хочеться думать дальше
Жизнь лишилась всякого смысла
Оголилась внезапно вся фальш
Гробовое молчание повисло.
Ведь от этого вся и печаль
Из за тех что всё время рядом
С удивлением «И ты Брут?»
Выпиваешь их чашу с ядом
Это самое, точно, плохое
Опускаються руки когда,
Не находишь себе покоя.
Когда та, что ты так любил
Вдруг внезапно тебе изменяет
И когда твои друзья
Очень сильно тебя подставляют
И не хочеться думать дальше
Жизнь лишилась всякого смысла
Оголилась внезапно вся фальш
Гробовое молчание повисло.
Ведь от этого вся и печаль
Из за тех что всё время рядом
С удивлением «И ты Брут?»
Выпиваешь их чашу с ядом
-
grishanya,
- 21 мая 2010, 23:54
- Прокомментировать
- рейтинг: +3

