До весни нам лишилось три ночі.
Запах снігу тепер не лякає.
Більше холоду я вже не хочу, —
Я і так вже задовго чекаю.

Від зими нам лишився лиш колір
Білих снів, що морозять ночами.
Мене гріє лише тепло крові
Та слова що лягають рядками.

Ми сьогодні — наче підсніжники.
Серед снігу пускаємо паростки,
З нетерпінням чекаючи ніжних
Сонця променів, сповнених радості.

Цей вірш — це продовження теми

Читать дальше →

Я размашистым почерком
Опишу весну,
Время станет лишь прочерком,
Отойду ко сну.
Не пробудят меня дожди с градом,
Только тебе я рад,
Осени своим ясным взглядом
Мой тихий сад.

Пролети юркой птицею
Через неба высь
И ко мне белолицею
Милою явись.
Назову я тебе своё имя,
Руку в ответ подам,
И глазами скажу одними:
Я не предам.

Развеваются волосы
На сыром ветру,
Жизни светлые полосы
Видишь поутру.
Утолю я твою тепла жажду,
Будешь не так грустна,
Мы с тобою поймём

Читать дальше →

На вулиці осінь-золоте листя,
На вулиці осінь-тиша в душі…
На вулиці осінь і неба намисто,
Переливається у вірші…
На вулиці осінь-гірка й безсловесна,
На вулиці осінь-терпка, як вина…
На вулиці осінь-прекрасна, небесна,
Щаслива і ніжна як перша весна!
03.09. 2011

Хтось проривається в небо,
Зриває печать з заборонених книг…
Комусь нічого не треба,
А хтось зробив усе, що зміг!
Вкотре переплутали імена
богів, смертних і героїв,
Когось мучить вчорашня вина,
Тягар вигнанців і ізгоїв!
Приспів:
Але ти, ти зі мною,
Ти, ти -в мені,
Стань моєю весною,
На цій безжальній війні!
Мені кажуть немає куль,
Мені кажуть нікуди бігти,
Свідомість стрілкою на нуль,
Залишається тільки тліти…
Приспів:
Якби не ти, ти зі мною,
Ти все ще в мені…
Стань живою сльзою,
На цій божевільній війні!
12 серпня 2011

Здалось у вікно, що надворі — зима,
а то лиш зима серед літа в душі.
руді ліхтарі, темно-синя пітьма
І знову чомусь потягло на вірші.

І знову якісь недописані сни…
Колись наші сни ми писали разом!
Мабуть, я померла ТІЄЇ весни,
І наша весна обернулася сном.

І чорними вкрите навік пелюстками
Оте божевілля, нам дане на двох.
Лежить наше поле тепер поміж нами
І ліс той сосновий навіки засох.

І спогади в пам’ять, як гострі ножі…
Тепер і у мене порвалась струна.
Сьогодні любили, а завтра – чужі…

Здалось у вікно, що надворі – зима…

Весна на душі,
У прозорих очах,
У світлій усмішці,
У чистих думках.

Весна, вона вічна,
Для світу єдина,
Як в серці любов,
Незамінна і щира.

Навесні навкруги
Все цвіте, розквітає.
Ти помер восени,
Проте знов оживаєш.

4.III.2011

веснянка
Зірветься весна,
злине умішка з хмарки,
Задощить… Й всі комашки
Поховаються в шпарки

Закохають в життя
Ніжні квіти жовтенькі.
Збреру запаху трохи
З собою у жменьку.

Трішки пахощів цвіту
В рюкзак заховаю.
Буду світом носити
Хоч кавалочок раю

Ти втекла від ідилії міста
від ліфтів, від кафе і трамваїв
просто так… просто так же буває!
просто так… без ідеї і змісту

Ти втекла від усяких «не можна»
від усіх заборон та обмежень
перетнувши кордони і межі
насолодою мить щоби кожна

Ти втекла і розправивши крила
ти віддалась в полон до природи
до краси, що не бачила зроду
і сьогодні, мов вперше відкрила

до води, що до дна вся прозора
до трави, що співа з вітром пісні
до вогню, що у вечорі пізнім
тобі тихо розкаже про зорі

ти втекла… так приємна ця втеча
підстрибнути розправивши крила
ти себе по новому відкрила
в цей чудовий весняний вечір

Я выжила… я спасена весной!
Согрета теплыми апрельскими лучами,
Пусть то о чем мечталось – не сбылось.
Но и тоска не душит грудь ночами.

Все впереди, ведь жизнь полна чудес.
Пусть счастье улыбнется не с тобою.
Последний луч надежды не воскрес…
Но все равно, я спасена весною.

Вдыхаю жадно аромат весны,
Ты коротко подрезал мои крылья.
Но больше не пускаю тебя в сны,
Теперь перед тобою не бессильна.

Я выжила… Меня спасла весна.
Я из осколков склеить мир сумела.
Мне вновь вернули душу небеса,
Чтоб ею я достойного согрела.

Доречності не варті жодних слів,
Якщо не ти говориш їх і тільки.
Ти чуєш, за вікном весняний спів,
А я в маршрутці, і як в банці кільки.
Гармонія у поєднанні різностей, однак,
Я зараз їх не можу і згадати.
На ногу наступили зараз так,
Що в голові, пробачте, тільки мати.
На чому зупинилися думки?
Про поєднання різностей гадаю.
Та тільки збоку пхаються жінки,
Що я про все на світі забуваю.
Я випхалась, нарешті все, ура!
Доїхала нарешті я додому.
Не буду їздити в маршрутках як весна,
Хай навіть з ніг валитимусь від втоми.
А про гармонію і інші там слова,
Я краще вдома десь собі помрію.
Весна навколо, люди це весна!
Як про маршрутки запхані я говорити смію!