На довгих віях крапельки печалі, Солоний присмак зради на вустах. Я загубила золоті скрижалі Твоєї правди у чужих думках. Кричало небо гордими громами, Ридало найпекучішим з дощів. А чорна кішка бігла поміж нами. Вітер від люті, наче змій, шипів. Хвилинна вічність щастя загубилась Десь між словами «вибач» і «прости». Із найдорожчого я втратою змирилась. Не відновити спалені мости. Плаче вікно, плаче душа і небо… Голосить ніч падіннями зірок… Десь глибоко я знаю, що так треба… Життя – це також час для помилок.

Читать дальше →

Спинився час… і подих став важким.
Німа стіна росла, немов на дріждях.
А на очах дві крапельки роси
Переростали у струмок ще більший.

Торішній біль переродився знов.
З голками в серці впала на коліна.
«А хто Любов? А хто така Любов,
Щоб голосом чужим казати «винна»?!!!

Пліч-о-пліч йшли, минавши підлу зраду,
Збивались з ніг, встававши знов і знов.
Вердикт сприйнявши за просту пораду,
В черговий раз розгнівали любов.

Спинився час… спинився ритм у грудях.
Клялася, плакала, просила і кричала…
Дев’ятий день нема її на людях…
Дев’яту ніч вона одна стрічала.