Я відзначу цей день
Білосніжними мантрами,
Забобонів сумних
Розплещу каламуть.
Вже не треба пісень
Подарованих сантами,
Бо на ганку весни
Вічні дзвони гудуть.

Син людський ніч здолав
Променистою зіркою,
Що на сході зійшла,
Як небесне буття.
Серед сліз і заграв,
Умертвляючих сіркою,
Згине смерті імла,
Забуяє життя!

Прах до праху,
Життя до смерті.
Я злечу колись вільним птахом,
Залишивши рядки відверті.

Крок за кроком,
Вогню все менше.
Хай для когось це стане шоком,
Але з часом всім стане легше.

Ще не витік час,
Йдуть нові хвилини.
Щось достойне зробить хоч раз —
Смерть невчасно дихає в спину.

Смерть — новий передвісник.
Може пекла, а може неба.
Кожен день я ходжу по вістрю,
Без нагальної на це потреби.

Скільки ще лишилось прожити?
Скільки кроків мені до раю?
Коли в вічність я буду снити?
Заважкі питання… Не знаю…

І хоч скоро піде життя,
І розвіють за вітром прах,
Я залишусь у цих рядках,
Я залишусь в своїх віршах...

P.S. Хоча надихнула мене не ця пісня, але текст вийшов дуже близький до її тексту

Ці негоди бувають й у Відні, й у Кракові.
Куди від себе тікатимеш?
Можна подалі кудись, наприклад, в Маккай.
Вільде писала колись, що «всюди однаково».
Кохання скупе – ніколи не дасть на чай.

Дороги бувають не дорогі тільки в Африці,
а найдорожчий у Франції автобан.
І Вільде також, мабуть, знала всі лажі ці:
кохання таке – як поїзд лише розігнався –
одразу хтось рве стоп-кран!
Хтось зірве… стоп-кран.

На вулиці осінь-золоте листя,
На вулиці осінь-тиша в душі…
На вулиці осінь і неба намисто,
Переливається у вірші…
На вулиці осінь-гірка й безсловесна,
На вулиці осінь-терпка, як вина…
На вулиці осінь-прекрасна, небесна,
Щаслива і ніжна як перша весна!
03.09. 2011

Лікуюсь віршами – білими таблетками слова. Вдалі словосполучення –від грипу чи алергії на суржик. Бібліотека – аптека, в книгарні купую таблетки прози, ковтаю, запиваючи мікстурою – вірші. Відчуваю, що серце б’ється частіше від фраз, в яких є образ, підвищений артеріальний тиск. Засинаю від снодійного, колискової, а сниться літо в завершенні циклу (так дивно).
Кашляю на папір гострими фразами, ба навіть римами. Учора була у лікаря. Діагноз: хвороба – натхнення.
P.S. Не хочу лікуватись.

Нотний зошит не заповнений словами.
Я не перекладач віршів у музику.
А жаль…
Створювала б власні музичні твори.
Текст написав би хтось інший…

Мене не існує. Я — крапка.
Повіриш?
Хтось небо ґвалтує. За фарби.
Лікуєш…
Дощо́ві гранати. Бомбують.
Пустелю.
Хтось стрибне у прірву. Пірнає
У небо.
Узяти б в долоні. Крізь пальці.
Піщано.
Малюнки і кульки. Скінчились.
Провалом.

Терпіння.
Німі хвилини,
Німі години,
Тижні, місяці…
І втома, важка втома.
Не дістатися руки…

Розлука.
Не та усмішка,
Не та родимка на чолі.
Не та вона, і ти, і ми,
Не ті слова, не ті листи…
Зітерти б літери зі снів.

Опісля.
Час. Невірний час.
Пусті секунди, що згасають.
Небес блакить, що є без нас.
До нього — звичка, що тікає.
Надія… Зтерти! Нас… Немає.

А може?
Спокій. Легкість. Вітер.
До купи. Скалками надій.
Створити пліт. Трохи зусиль.
І може, здійснення тих мрій…
На що лишиться цих вітрил?

На що лишиться… наших сил?..

Холоне в грудях.
Тінь вкрива
Те тепле, ніжне вчора.

Непевність в кроках.
Десь стиха
Забилось чиєсь горе.

Світ спить-не спить,
І час-свіча
Згасає на долоні.
Гори-світи,
Не загасай
В запеклому полоні.

Іскринка в серці
Роздува
Нову-стару надію.

Сльозинки неба
Омива
Листи… і наші мрії.

Світ спить — не спить,
І час-свіча
Згасає у долоні.
Пульси-думки
Розбудять сни,
Що бачитимуть волю.

́́́́Старенькі двері
Розчиня
Світи зі сміхом сонця.

Їх ти зачинеш:
«Там нема
Для мене зараз місця»

Світ спить — не спи…
А час-свіча
Погасла у долоні.
Гори… світи…
Прошу, не йди,
Не віддавайся болю.

Художниця, її ім*я нікто не знає,
Малює світ ілюзій уві сні.
Вона із полотном немовби грає…
Легкі мазки, пастельні кольори,
Що іноді яскравими ставали
Тепло і сміх несучи до душі,
Картину темрява не зачіпала
І оминали всі сильні дощі.
Вона неначе інший світ створила
На наш не схожий — світ казкових мрій.
І не ховала — іншим дарувала,
Але він жив лише у ній.
Та хтось пройшов… залишив пляму…
Чорнильну пляму в полотні,
Перевернувши всю уяву…
Вже не казковий світ в душі…