«Якщо любов – це злочин, мені світить довічне» ©

Застелить ніченька проспекти простирадлом,
Тихо одягнеться в сорочечку з зірок,
Скує зозуля рівно першу за ковадлом,
Та сивий часу плин постаріє на крок…

Ламкі секунди розлетяться на століття,
У жилах кров від твого тіла заштормить,
Десь за вікном заснуть вогнясті верховіття,
А ми сплетемось вкотре в усмішку на мить.

Земля зупиниться по космосі кружляти,
І нас тяжінням в м’яку постіль притиснЕ.
Ми вже давно не в тій галактиці, щоб спати.
Сьогодні навіть зірка-Сонце не засне.

Я все вдихатиму твій шепіт ненаситно,
Чолом тулитимусь до видиху, до вуст…
В твоїм волоссі загублюся непомітно,
А потім раптом видихаючи звільнюсь.

Лиш небо вічністю збереться в наших душах,
Лиш дотик снів просочиться крізь страх.
Ми одним тілом, Щастя, будемо на суші,
А в теплій ковдрі зір – світінням у очах.

А поки вечір… Голос грається в мовчанку,
Твої обійми,
щічка,
біль,
цілунок,
смак…
Вже ніжна осінь догорає до останку,
Та ми роками ще «не спатимемо» так.

<<Прогулянка дотиком>>

Усмішка. Лагідність. Місяць.
Дотики. Вечір та вітер.
Осені втрачена пісня
Кличе до щастя злетіти.

Зрошене зорями небо
Тулиться, дихає мліє.
Нам бігти сьогодні не треба,
То хай же нас щастя зігріє.

Сиплеться світло так лунко,
За видихом, листям, тобою.
Пірнає у душу цілунком
Та ранньою пахне весною.

Ловлю у долоні твій дотик
Плекаю тендітність, як мрію
Ми разом. І доля не проти…
І я від цих рук шаленію.

Згорає наш час все стрімкіше
Лиш небо однаково чорне
Та з кожним цілунком міцніше.
Ця ніч нас до себе пригОрне.

Звільнитись так прагну від світу,
Та знов тебе в ніч відпускаю.
Прекрасну, надіями вкриту
Із дотиком кольору раю.

Обійми долонями мрію
Зірви цей подих із своїх обіймів,
Хай обпече він щастям втому й плечі.
Хоч і слова мої та спроби ненадійні,
Вони в цю мить ввірвались так до речі.

Пристрель цілунком в шию кожну ясність,
Зостав лиш нерозгаданість і мрію,
Нехай ці ночі не такі й прекрасні,
Та почуттями я тебе зігрію.

Лишайся поруч відчуттям на шкірі,
Хай ще весь день кохають тебе губи.
Мої думки зневірились у вірі,
Твої ж слова ще пристрасні та любі.

Тримай в руках мою гарячу ніжність
Голуб до щік і посмішки весну
Навіть, як наша зломиться суміжність,
Я й з згадкою про тебе не засну.

Даруй коханню час і таємниці,
Давай весні напитись твоїм вдихом,
Досить тримати щастя у темниці –
Кохайся з радістю невимушено й тихо.

Тримай. Не кинь… цих почуттів на вітер.
Це нерозумно – відпускати крила.
Вже майже пролетіло наше літо,
Та віра в мрію ще не пролетіла.

image by Barabenka

Реальність – це щастя
Затоптаний вечір в уквітчану казку,
Пахучі слова від палкого мовчання,
Умочені щічки тепленькі у ласку
Й «не відпускати нізащо» бажання.

Та погляди ніжні, відверті, ясні,
М’якої мелодії лагідні ноти.
Від нігтів приємні ямки на спині
Та ніжок божественних стриманий дотик

Кохаю вуста я цілунком м’якеньким.
Усмішки їх милі всі шрами загоять.
Збираю губами тривоги легенькі…
Реальність – це щастя, коли я з тобою.

Ледь холодно й вогко, і тепло водночас
Твоєї душі відчувати світіння…
Зажмурені сильно від пристрасті очі
Лиш бачать від серця відбите проміння.

Бо, наче від злету, здіймається подих
Вологість грудей потопає в долонях
З заточення рветься вона на свободу,
Й краплинками поту збігає по скронях,

І тане свідомість від лéгкого руху,
Напруження в стегнах й відкинуте тім’я…
«Завмри», — раптом шепчеш мені ти на вухо;
Й на мить зупиняюсь цілунком палким я.

Неквáпливо світла сягаємо разом,
Вітає нас любляче надцяте небо.
Потруєні близькості зрідженим газом,
Зриваємо неба частинку для себе.

Щастя запліснявілої весни
Пустило небо темряву у вечір,
Ледь запалало ліхтарем вікно,
В моїх руках твої тендітні плечі
І тіла золотаве полотно.

Торкаюсь щічки безіменним пальцем,
Горну обличчя у своїх долонях,
Топлю серця у африканськім танці
Й малюю вічність поцілунком в скроню.

Загаснуть докори, сумління та тривоги,
Зведуть покірно усмішки мости…
Я не прохатиму у тебе допомоги,
Я хрест свій сам збираюся нести.

Виводжу лагідно тепло на твоїй шиї
Гарячим видихом та сильним почуттям
Та наших язиків вогні палкії
Збагачую коханням та життям.

Змальовую із мрії щастя й ласку,
Ти прикрашаєш фоном із весни…
Не потребую одягати маску –
З тобою тиснуть в усмішку вони.

Обіймами завершу та відправлю
У галерею спогадів цей твір.
Цілунком в тім’ячко автограф свій поставлю
Та від ліхтарика знов заховаю зір.

У келихи налито
Святковий стіл накрито
І повернулось літо
У мОї почуття
І ти прекрасна знову
Приємна в нас розмова
І ближче з кожним словом
Наших губ злиття

ПРИСПІВ:

За дотик твоїх вуст
За блиск твоїх очей
На світі я живу
В мені любов тече
За усмішку твою
За мить з тобою вдвох
Я келих цей доп'ю
Бо поєднав нас Бог

Яка приємна тиша
Удвох з тобою лише
І у думках я пИшу
Пісню про любов
І більш ніщо не треба
І ми під сьомим небом
Співаю я для тебе
Знов і знов

ПРИСПІВ