Ответ на www.stihi.ru/2011/05/27/7514

Как мне ласково слушать мелодию грез.
По глазам не читая, придумывать правду.

Моя девочка, знаю ответ на вопрос:
Каждый раз я хочу проживать с тобой завтра.
Облетать всю планету, на память дарить
Поцелуи дождя и объятия снега.
Нам закат не помеха, до самой зари
По влюбленному ветру, смеясь, будем бегать.
И мечтая о свадьбе, о детях, цветах,
Ты из облака сделаешь белое платье.
А потом мы покинем пустые места,
И отыщем наш остров, забытый на карте.
Я поведаю тайну, что губы хранят.
К самым нежным рукам прикоснусь я щекою.
Моя девочка, слышишь, ты только моя!
До последней минуты немого покоя!
Мы не станем от скуки на месте сидеть.
Мы придумаем много счастливых историй.
Обязательно выберем сказочный день,
Чтоб рассказывать детям, как жить в мире стоит.
На нас будут смотреть, как на лучший пример.
Ну, а лишнее все же оставим за кадром.

Заслужили мы жить, где любовь без проблем.
Наше время теперь – бесконечное завтра.

Злий мені своєї крові.
Я хочу помити руки.
Не дивуйся, якщо спитаєш,
а я не відповім.

Ти — тільки те,
що ти є.
І нічого більше за це
просто не існує.
Ти — поки що те,
чим ти є.
Можливо, завтра
тобі вдасться піти далі.

Дай мені своє волосся.
Я хочу витерти руки.
Не дивуйся, якщо заплачеш,
а я продовжу бити.

Ти — саме те,
що ти є.
І нічого більше за це
просто не існує.
ТИ — поки що те,
ким ти є.
Можливо, завтра
я тебе поцілую.

06.11.2008

Я прийду до вас завтра.
Чекайте мене, і я з'явлюся.
Вже розгорається ватра
в моїх правдолюбних грудях.

Восени, коли опадає листя,
я дарую вам намисто.
В пустелі, де тільки пісок,
я дарую вам воду і колосок.

Дивіться, я сходжу з неба.
Так треба.
Я не Бог, я спаситель.
Я вчитель.
Я стою мовчки — спостерігаю
посеред гаю.
І всі змінюютсья, і стають на ноги
без моєї допомоги.

У лісах ви шукаєте правду,
але правда — в вас самих.
Ви хочете жити на зірках,
але вони занадто гарячі для вас.

Ви сідаєте на стілець і мовчите.
Там, де вас нема, так само сумно, як і з вами.
У вогні ви купаєте свої очі,
коли хтось вистрибнути хоче.

Дивіться, я сходжу з неба.
Так треба.
Я не Бог, я спаситель.
Я вчитель.
Я стою мовчки й спостерігаю
посеред гаю.
І всі змінюютсья, і стають на ноги
без моєї допомоги.

Вчепившись міцно один в одного,
ви намагаєтесь зрушити з місця.
Але коли тягнеш в різні боки,
можна тільки зламати руки.

_____________________________
21.02.07

Болят грустные глаза, болит иссохшееся сердце. А сон не проходит. А что будет завтра? Мне довольно таки страшно, тебе почему-то смешно. А руки в оковах. А что будет завтра? Из пупка вынимают твои стволовые клетки. С известной группой крови что будет завтра? Ты модифицирован как крахмал. Беззаботный код ДНК. А что же будет завтра? А будет ли Завтра?

Нам не спинити вітер
й не cкам'янити Сонце,
не зледенити воду
й не спепелити кригу.
Нам не змінити літер
й не видовжити вінця,
не зупинити час,
якщо не разом ми.

Нам не з'єднати пальці
і не зламатись в серці.
Коли ми разом,
ми можемо все!

Візьми зараз мою руку.
Мене наповнюють почуття,
що хапаютсья за тебе.
Такі, що хочеться плакати.

Візьми мою руку.
Ми підемо разом на суд зірок.
Наш вирок —
бути разом до смерті.
Можливо, аж до завтра.
Смерть зараз близька,
як ніколи!..
Ми зірвались!
Ми зірвались!

_______________
вересень 2005

Касаясь губами твоего сознания
я целую целое Мироздание!
Ты — лучшее создание.

Я шепчу на ухо, чтоб ты верила.
Люди охотно верят секретам.
Я готовлю тебя к большим ответам.

Чтоб понять один берег,
мы сойдём на противоположном.
Будем бороться с течением ложным.

Касаясь руками твоей нежной кожи,
я оберегаю её от зевак, от прохожих.
Мы с тобою так схожи!

Сохраним друг друга.
Сохраним себя.
Сохраним друг друга от друг друга.
Мы это сделаем для завтрашнего дня.

Как разговариваю с ветром я…
Так дерево ветвями мне в ответ…
И для него я буду – нежная…
Сиять на небе солнцем сотни лет!

Он понимает, словно дышит мною,
Под деревом тем самым всё сидя,
И вместе с ветром мне на ухо вторит:
«я не оставлю завтра…без тебя!..»

Сегодня разреши мне Нас сберечь.
Чтоб тот же ветер спел нам тихо песню…
Напомнил миг прекрасных наших встреч
И убедил нас в том, что будем вместе!

И ветви мне сказали, что с тобой
Нас связывает многое. И я…
Кричу тебе, что ты — моя любовь:
«Я не оставлю завтра…без тебя!..»

И каждый шаг – я делаю на свет,
Чтоб ты увидел, как хочу тебя…
Уже, какую ночь мне снится бред…
Любовный бред, тобою брЕжу я…

И вышло солнце – лучиком своим
На древе выжгло слово: «ты судьба…»
И стало легче нам с тобой, двоим.
«я не оставлю завтра…без тебя!..»

Ты тихо встал и нежно взял за руку.
И мило Обнял, прошептав: «Люблю…»
Я так хотела, чтоб любил не куклу…
И каждый взгляд все на себе ловлю…

И нам с тобою ничего не надо…
Не нужно лишних слов и фраз иных.
И быть нам хочется всегда лишь рядом:
«мы не оставим завтра…без двоих!..»

Ми плачем за минулим, за тим що вже було
Чого воно нам коштувало й чому воно жило
Чи ж не набридли нам докірливі слова
Якби було то вчора, якби я все ж змогла…
Та не вернуть минулого, а нам сьогодні жить
Ми вправі думати, що краще було б вчора
Але чи знати нам що краще й де творить
Коли ще в памяті і досі та розмова
В минуле не вертайтеся, прошу
Там сказані слова й болючі обіцянки
Там тільки актуально — я жила
Й мої, чи вже його лиш забаганки.
В минулому не варто говорить
Лиш день сьогоднішній дарує радість від кохання
А далі, що ми будем далі ще робить
Залежить від твого й мого бажання
Живіть сьогодні, вчора вже пройшло
А завтра не настало ще, воно в дорозі
А те що мало бути то було
А те що далі ти віршувати в змозі.

Разделяющее сегодня от завтра
Глубоко, глубоко – зарыто от нас…
Неускоренным темпом, вновь
безвозвратно
Оно делает шаг – внушая отказ…

Пустоту не измерить даже молчаньем,
Времена угадать почти невозможно,
Если кнопку для счастья клацнуть
случайно,
Может быть, все случиться, и не
безбожно!

Просыпается сразу вмиг вдохновенье,
Внутренне ощущенье, как бы иначе,
Честь и правда, то всей вины
искупленье
Томно манит вперед, и вслед за удачей…

…далеко, далеко уносит наш шанс…
Без привычки вернуть чужое обратно
…глубоко, глубоко – зарыто от нас
Разделяющее сегодня от завтра!

Прокинусь завтра вранці,
подивлюсь у вікно.
А там танцюють танці
реальність і кіно.

Хотілось би у небо, —
немає з ким летіть.
І вічністю без тебе —
одна єдина мить.

Болить, але воно пройде.
Вже скоро я засяю.
Не буть без тебе Раю
ніколи і ніде.

У дні, що прийде завтра —
іще один щабель.
Вночі розпалим ватру
в підніжжі змерзлих скель.

Зігріємося трошки,
пограємось вогнем.
Наповнимо легені
новим прекрасним днем.