Вікно впивалось в душу ліхтарями
І дощ
Чи сніг
Чи що там моросило… 
Де та зима, якої я просила?..
Де ті слова, що промовчались нами?...
 
До біса вечір. Він тебе не бачив.
Ховався в ковдру,
пив самотню

Читать дальше →

Здалось у вікно, що надворі — зима,
а то лиш зима серед літа в душі.
руді ліхтарі, темно-синя пітьма
І знову чомусь потягло на вірші.

І знову якісь недописані сни…
Колись наші сни ми писали разом!
Мабуть, я померла ТІЄЇ весни,
І наша весна обернулася сном.

І чорними вкрите навік пелюстками
Оте божевілля, нам дане на двох.
Лежить наше поле тепер поміж нами
І ліс той сосновий навіки засох.

І спогади в пам’ять, як гострі ножі…
Тепер і у мене порвалась струна.
Сьогодні любили, а завтра – чужі…

Здалось у вікно, що надворі – зима…

ти віриш світлу жовтих ліхтарів?,
які опівночі: великі і могутні,
такі всесильні — в прихистку своєму
сховати бажевілля все і смутки.

ти віриш ліхтарям, що в ніч проводять?
єдині спутники на парковій дорозі.
попросиш ти — вони тебе схоронять.
що ще хотіть бездомному небозі?

ти, вічний подорожній, підкорися
цій незбагненній рукотворній силі.
вдихни й не видихай у простір влийся
німий й розбавлений в в'язкій небесній сині

бреди бездумно, без мети й тремтіння.
вперед, вперед по сколу між світами
вихоплюй крихт реальності у тінях
знайди свою, лише тоді все стане…

ти віриш… світлу… жовтих ліхтарів
але… ось мить й вони вже не могутні:
сіріє всесвіт, і тьмяніє схил,
і ти втрачаєш щось з своєї суті.

Забутий дощ, давно забута я,
ЛіхтАрне світло із очима готики,
Ковтаю сльози зі смаком наркотиків,
Зовсім забута і зовсім твоя…

Навіяний видом дорожніх ліхтарів
Тепла темрява та трохи сонний спокій,
Ніжний вітер з сотнею вогнів,
А навколо клени невисокі
Шепчуть про лист втрачений мені.

Коло їх ліхтарик сумно плаче,
Ронить світло на незрушний сніг.
Терпляча нічка, піснею неначе,
Повільно складує сніжинки нам до ніг.

Бадьоро вітер кине свіжий подих.
Ці мерзлі дихання нам холод принесли…
І промайнуть в уяві епізоди,
Коли з тобою разом ми були.

Коли, до болю міцно обійнявшись,
Прощались під подібним ліхтарем.
Від щастя у думках у рай піднявшись
Та відчуваючи в душі приємний щем.

Очиці твої, сповнені коханням
Та трішки тугою сердечною налиті,
Дивились на менЕ палким зізнанням
У почуттях, що досі не убиті.