нещасні люди не знають де живе сонце,
нещасні люди не співають в метро голосно,
нещасні люди ходять не радісні, а навколо радості,
нещасні не знають матюків образливих.
нещасливі люди не п'ють чай холодним,
нещасливі люди не кидають кісток собакам змерзлим,
нещасливі не малюють пилом на підвіконнях,
нещасливі вчать формули безмежні.
нещасливими помирають олігархи,
нещасливими в незнанні живуть блондиники,
нещасливі ті хто не мав похмілля,
нещасливі люди не грають з собою в хованки
нещасливі люди не знають української мови

Всі шляхи колись ведуть додому.
Хоч у Рим іди, хоч у Нью-Йорк:
Від порогу рідного без втоми
Стелиться під ноги рушничок.
Крильми за душею — колискова,
Біла хата, батьківський поріг.
Кажеш, то попсово, не хітово?
Але це — наш вірний оберіг.
Хоч ми сендаєм до френдів СМСки,
По і-мейлу шлем «прікольний фан»,
А як в Неті хтось дістане «нє па деццкі»,
Ми його питаєм: «Хочеш бан?».
Вся та мішура лиш на хвилину,
Спалах моди зникне, обпече.
Кожен схоче у тяжку годину
Матері схилитись на плече.
Всі шляхи завжди ведуть додому.
І якщо нам з вами пощастить,
Рідна мова, журна, незнайома
Стріне нас на ганку. І простить.