Я знову бачив сон
Де були ти і я,
Де посмішка твоя —
Солодкий твій полон.
Та хмурий ранок знов
Вернув мене назад,
Де гірше у стократ
Від важкості оков.

Я тут — розмита пляма
У сірому потоці.
Я ходжу наче в шоці.
А кожен день — то драма.
Повільно убивають
Затянуте чекання
І стримані бажання
Надії й сподівання.

Можливо я побачу (колись)
Себе в твоїх очах.
Можливо ти пробачиш
Мені мій вічний страх.
А поки я страждаю —
Реальність неясна.
А поки я чекаю —
Побачимось у снах…

Моїми болісними мріями змальований,
Важкими видихами витканий глибокими,
Мовчанням слів, ночами одинокими,
Несправжній. Недоказаний. Замовлений.

Любив кидати фрази надруковані,
Думки спонтанні. Неясні. Уривчасті.
Свідомості озвучення розпливчасті,
так відчайдушно і злегка знервовано…

Ти інший. Не такий як всі. Покинутий,
Загублений. Розгублений. Закоханий…
Нічними видінням болісно сполоханий.
Незрозумілий. Дивний. Ти — нічий…

Відформатую пам’ять, що захламилась,
Свідомість від нудьги паралізовану,
Реальність аж до сліз поляризовану
І смс, що так і не відправилось.

Та димом сигаретним сон розвіється…
Таких як ти, мабуть, вже не лишилося.
В душі щось ледь відчутно надломилося, —
Мені ще й досі в тебе сліпо віриться…

Бажання — омана,
В них відголоски суспільної мети,
Керує нею держава,
План якої — перемогти.

Кричать на вулиці «Воля!».
Ворога здолали ми!
Як добре стало,
Вбивши паростки чиєїсь боротьби.

І знову співаєм «Осанна!»
За даровані безтурботні сни.
Свобода — так бо сказали
Великі люди, що обрали їх ми.

З екранів лунають промови,
Солонші від меду, п'янкіші вина.
Отож вірим, що мрії здійсненні,
А надія все ще жива.

Я мрію, щоб здійснилися мрії. Щоб в мій дім прийшло Сонце, щоб дім став яснИм. Я прагну не згубити надії. Наповнити вуха свої співом птах голосним. Зарегочу і з"їм власний смуток. Поперек горла не стане мені, бо в горлі довгому моєму горять-не счезають мої пісні. Я мрію про всі покарання для тих, на чиїх руках стоїть моє серце, хто сидить на хмарах верхи. В ритмічному гойданні хвиль заколишу день непотрібний, день непотрібний, та вагітний. Раптом скочу - так високо так, що лишиться знизу найвищий дах. Правда має гіркий смак. Кількість цукру вселяє жах. 22.08.2008

Читать дальше →

Грає ніжна мелодія…тихе і приємне звучання гітарних струн…ось-ось станеться диво…ось воно…прекрасне створіння…тріпоче ще не слухняними тендітними крильцями…Метелик — син Вітру і квітів…змахи крилами все впевненіші…і ось…Метелик летить…Вітер пестить його різнобарвні крильця…перший політ…і перший крок до смерті… як же вільно йому літається…і який прекрасний світ навколо…квіти… всі для нього…небо…таке блакитне-блакитне…тільки його…музика…яка завжди з ним… музика його прекрасного серця….щасливий…його не торкнулось зло…він чистий…ніжний…і відкритий всьому… аж ось…він все частіше милується Зіркою…тою…в яку були закохані мільйони таких же як він…в  Зірку…що має ім’я  Сонце…він все думає про Неї…пробує долетіти до Неї…не вистачає сил…та і чомусь так душно…і гаряче…та він все ж спробує…колись він долетить до Неї!.. в думках лиш Сонце — мрія…мета…марення……він знає: його тато Вітер…допоможе йому…і ось…зібравшись із силами…він летить…Сонце ніби ближче і ближче…та що це?.. крила займаються…і він падає вниз…падає на листя…і швидко-швидко тріпоче палаючими крильцями…нестерпний біль…повільне тління всього тіла…о, його крильця… чудесні крила…ніби старе рам’я…почорніле та пошарпане…він відчуває:  скоро кінець…а до Неї…він так і не зміг доторкнутись…Вона така…така яскрава…така тепла…добра…чому ж так…з ним?.. чому вбила?.. невже він хотів вчинити злочин?.. але ці думки швидко зникають…біль притуплюється…а перед очима…Вона…Вона прекрасна.

* порвалась струна…стихла музика…навіки.*

Намотуються кроки на планету.
І мов клубок, оплетений нитками,
Повита пройденими сотні раз шляхами
З низини міст і до вершин, до злету,
Лежить Земля в долоні Долі-Мами.

А з тих ниток чарівний светр сплетено:
Там ріки з водограями і горами,
Степи і луки, і безкрайнє море,
Життя Людини і життя Планети
Звиваються барвистими узорами.

У тому светрі з магії прадавньої
Затишно й тепло протікають роки,
Струмочки сліз і радості потоки.
І Дивосвіт зорить над тими славними,
Що день у день в шляхи складають кроки!

Я боротимусь, що є сили,
Хоч не впевнена в тому, чи треба…
Ви мене вже не раз просили
Розібратись в своїх потребах.

Я за Вами в вогонь і в воду,
Я на Вас готова молитися.
Я за клітку продам свободу,
Тільки б з Вами удвох лишитися.

Хоч на мить на одинці з Вами…
Можна вголос, а можна й мовчки.
Мої очі для Вас рабами
Бути завжди і всюди хочуть.

Ви ж хоч часточку свого серця
Залишіть лиш мені єдиній.
Промінь істини хай проб’ється
З загадкового неба сині.

Ви мені дарували надію,
Ви мені дарували віру.
І тепер я лиш Вами мрію.
Я стаю одиноким звіром.

А так хочеться бути в парі.
Бути в парі, і тільки з Вами.
Свійсько-дикий шматок сафарі,
З не людьми вже, і ще не з вовками…

Дорога до Раю Звертає У сторону мрії… Надія Є! Любити, Радіти, Прощати… Мушу… За мрію Віддати душу… І зовсім не страшно Бути відважним, І вже не болить Пам’ятна мить Останнього слова… Забута промова Неправильних істин Твоїх сніжно-чистих Буденних обманів… Нема ХепіЕнду плаксивих романів… Нажаль…

Читать дальше →

Втрачаєш розум від думки одної
Мурашки по тілу ідуть війною
Ти хочеш і пристрасть тебе полонила
Чому ти тоді мене не спинила
А зараз я спогад, я зараз минуле
Мене відпустила але не забула
І я відпустив, і я не забув
Та ми встановили на мрії табу

ПРИСПІВ

Табу на мрії, Вето на любов
БожевОлію я без тебе знов
Нема законів є лиш я і ти
І перепона — спалені мости

Здавалось раніше — нічого не спинить
Та ми збудували самі собі стіни
Ми думали легко розлучені зможем
Та небо на небо без тебе не схоже
Сама ти відверто зізналась мені
Що день то не день, і ніч то не ніч
І я не правий, не правою була ти
Час вето й табу усі руйнувати

ПРИСПІВ

Табу на мрії, Вето на любов
БожевОлію я без тебе знов
Нема законів є лиш я і ти
Любов відновить спалені мости

Втрачаєш розум від думки одної
Мурашки по тілу ідуть війною
А ти і не проти, тобі приємно
Бо то все реально, бо то взаємне
А що як минуле сколише думки?
І ти уже бачиш все через рядки
Де трохи поспішно, де дуже невчасно
І знову сама, і знову нещасна?
Ні! Та знову на вогник летиш
І всі заборони порушуєш ти
Спокуса донині не звіданим плодом
Мов з клітки спускає думки на свободу
Ти знову щаслива! Реально існуєш!
Бо він є поруч, він тебе цінує
Ти можеш у голос усе говорити
І ті хто навколо не будуть журити
Твоє божевілля — то є неосудність
Хай дивляться, кажуть, та страху відсутність
Бажання свободи, свою роблять справу
Ти мрієш і мріяти ти маєш право!
Ти інша і мрія не всім зрозуміла — «Вона ненормальна! Вона захворіла»
Говорять і хай! Не така як усі?
Та хто розуміється в твОїй красі?
...І знов непомітно, сама, мимоволі
Про свій забуваєш омріяний колір
Вдягаєшся в чорне і не розумієш
Куди ти ідеш… в тебе вето на мрію…