Вступ для тих хто це буде читати. Якщо ви не любите використання нецензурних виразів у віршах і піснях і якщо вас ще не дістала величезна купа пісень присвячених смерті, невдалому коханню і т.д. і т.п., то рекомендується не читати те що нижче, тому що ви цього не зрозумієте і поставите мінус)

Мене дістали сльози,
Дістала депресія,
Дістало ниття
Та фальшива агресія.
З всіх пісень половина
Про розбите кохання,
І ще майже третина —
Просто, тупо банальна.

А мене за*бали песимізм і депресія!
А я класти хотів на пісні про репресії!
Мене не хвилює США й комунізм!
Мені срати хотілось на Грін Піс й гуманізм!
Мене все це дістало, я придумав девіз:
В сраку все це, для себе я обрав оптимізм!

Що не пісня — то сльози,
Що не пісня — то біль.
Ці пісні давлять серце
Й звучать звідусіль.
Хоч мелодії й гарні,
А бувають й шедеври,
Та чомусь виникає
Бажання померти.

А мене за*бали песимізм і депресія!
А я класти хотів на пісні про репресії!
Мене не хвилює США й комунізм!
Мені срати хотілось на Грін Піс й гуманізм!
Мене все це дістало, я придумав девіз:
В сраку все це, для себе я обрав оптимізм!

усе життя то є якесь багно, не знаю якого походження, але нещодавно, десь з пів року тому, асоціації були набагато гірші, тому не варто розбиратися у біологічному складі грязюки чи шукати в собі депрессії та невдоволення цим світом. Мабуть всеціло задоволений тільки… ніхто. Хоча це лише погляд дитя урбану, людини, може і з багатим духовним світом, але не дуже добрим внутрішнім наповнювачем. Коли мене робили мабуть цукерки і метелики, що в живіт кладуть, закінчилися. Так ось, що до вічної теми невдоволення чи вдоволення цим світом. Тільки дурень може бути оптимістом, але хоча я і велика дурепа, до оптимізму мені як до Нобелівської премії за досягнення у математиці, яку я всією своєю душею, що не наповнена метеликами, ненавиджу рівно стільки разів, скільки оптимістів. Оптимісти… то не романтики, чи митці, чи буддисти, то найпростіше ті, хто жахаються думки, чи просто клали вони на ці думки, і на ці проблеми, бо ж всі проблеми і негаразди потребують вирішення, а це треба і метеликів за крильця посмикати, і ліву півкулю мізків напружити. Реалісти то є найкращий біологічний вид, що створило суспільство, але є одна невеличка проблемка — як і відбиток зубів, реальність у кожного своя власна. але ж і як той же вібиток тих же білих чи не дуже зубів, котрий легкими маніпуляціми переносится на рентгенівську плівку, і за потреби відтворюється у когось іншого в роті, то нашу неповторну реальність можна не хитро повторити. людина у нас розмовляти полюбляє, особливо не по справі, і охоче, у всіх деталях, розмалює вам своє бачення своєї реальності. Прекрасно, молодець, сідай, 5! послухав, скопіював, свідомо чи з якимись злими потмаємними думками, і ти вже реаліст на всі сто відстотків, з тверезим баченням всього реального у своїй реальності.Про моїх улюблених песимістичних бовдурів написати можна цілі епопеї, але якщо коротко вони єдині хто відчуває щастя в дрібницях, бо ж скоро кінець світу, і сонце всіх нас незабаром спалить, ще озонові дірки, китайці готуюсть атомну бомбу скинути на Бердичів, то ж можна і порадіти що погода улюблена, і несквік гаряий)

Как хорошо просыпаться утром
Видеть солнце, встречать новый день,
17 лет, что это за возраст –
Детство ушло, а зрелость идет!!!

Поступлю в институт, пойду на работу,
Стану артистом, уйду в монастырь –
Как мне сделать правильный выбор
Ведь дальше, мне с этим жить?

А можно женится! Хотя слишком рано,
А в мире ведь так много Джульет,
И я не похож на Дон Жуана,
Так что лучьше я буду пить, а может быть петь!..

Порожньо й тихо, самотньо й спокій,
Так тепло і солодко, й так страшно і дико….
Товариш комп'ютер і подруга книга,
Мене розважити, й втішити вміють…


Читать дальше →

Солнце тянется вверх к небу,
Поднимаясь прямо в лето,
Я за этим наблюдаю,
Я хозяин всей планеты.

Поднимаю руки к небу,
Заливаю его синью,
Вытираю пыль я с тучи –
Чтобы было все красивым.

В голове стишки блуждают,
Птички в небо улетают,
Я иду и не скучаю –
Сочиняю… Сочиняю…

Повітря в ранішнім тумані,
Пливе неначе вільний птах,
Я так люблю тумани ранні,
Вони вбивають в мені страх.
Дерева в сонячному світлі,
Немов ті образи у сні,
Вони дають мені надію,
Вони усі, усі мої.

Я повернусь як ранок прийде,
Із першим променем весни,
Як перший сніг у лісі зійде,
Під теплим коренем сосни,
З пітьми і суму знову вийду,
Із першим променем весни.

І хмари білі в чистім небі,
Як добра фея наяву,
Вони — це все що мені треба,
Заради них я ще живу.
Трава зелена в дикім полі,
Як килим витканий в раю,
Трава зелена разом з вітром,
Щодня вбиває біль мою.

Я повернусь як ранок прийде,
Із першим променем весни,
Як перший сніг у лісі зійде,
Під теплим коренем сосни,
З пітьми і суму знову вийду,
Із першим променем весни.

Сьогодні я бачу весь світ інакше,
Ця зміна значить що буде не легше,
Усі мої вчинки несуть розчарування,
Робити добро — єдине бажання.
Та сумніви в серці моїм заважають,
Усі мої друзі мене навіть не знають,
Чи може це я не дивлюся на себе?
Але знаю точно — робити щось треба.

Душа розколалася на дві частини,
Усі почуття розділилися з ними,
Все добре сховалося за пеленою,
Смерті і зла. Що стало зі мною?

Я знов прокидаюсь від страшного сну,
Хто я, вже не знаю і вже не засну,
Я щось відчуваю, я як одержимий,
Всередині демони, й ангели з ними,
Та образи їхні неначе в пітьмі,
І їх розрізнити не світить мені,
Де ангел, де демон я не розумію,
Але усліпу я жити не вмію.

Душа розколалася на дві частини,
Усі почуття розділилися з ними,
Все добре сховалося за пеленою,
Смерті і зла. Що стало зі мною?

Невже все настільки погано?
Чи я таким самим прокинусь рано?