Вмираю від запахів,
Тих, що про Тебе нагадують,
Пускаю по небу, я
Зорями вишиті тріщини,
Здається з Тобою
Я швидкості всі перевищую…
У вухах гуде,
Ніби поле під вечір – цикадами.

Сліпе божевілля
Одним лиш Тобою спричинене
Тікаю від себе
Під зором конвоїв і вартами,
Не знаю чогО
Я без Тебе в житті цьому вартую,
Стаю мимоволі
В розмовах з Собою – причинною.

Колишеться світ,
Пливуть горизонти і обрії,
Загублено час,
І забуто можливі реальності,
Не чую нічого,
Ні радості, ані печальності,
Здається це доля,
І нею для щастя ми обрані!

Солоний спогад щастя
Гірка реальність і порожні міркування,
Триклята нерішучість і холодна лінь,
Надто безглузде кращих днів чекання
І вкотре побіліла неба синь.

Нізвідки бруд на чистій скатертині,
Нізвідки подих мертвої пітьми.
Тебе немає поруч мене нині…
Й зволожуються усмішки слізьми.

Десь поруч пролітають рідні ноти,
Що супроводжували радість й насолоду
Пускаю в душу їх… Я ж бо не проти —
Сліз не боюсь німої прохолоди.

А як по вінця заблистять повіки
Зірветься крапелька сама на волю,
І падаючи пролетить крізь ріки
Палкого щастя й сотні метрів болю…

Мине солодкий сміх й тендітний дотик,
Пролине море пристрасних цілунків,
Згадає таке тепле слово «котик»
І безлічі безцінних подарунків.

Та раптом розіб’ється об підлогу
На тисячі коротких мікроплямок.
Віддам я вдячність за усе це Богу
І об реальність розіб’юсь так само.

 Живу в пустелі, де реальність рівносильна воді
Тримаю ручку
Вона не віддаляється
Теоретично
Я можу так само тримати тебе
Але ти не ручка

Відпускаю слово вдячності
На поталу чиємусь слуху
Аналогічно
Можу відпустити тебе
Та після відпускання слова
За серце не хапаюсь

Чекаю ранку
Але знову хапаюсь за серце
Бо тебе сонечко чекати
Сил уже вічність немає
Попрохаю літа
Щоб відправило пусті мрії на відпочинок
Хочеться реальності
Подаруйте мені дотик

Прокинусь завтра вранці,
подивлюсь у вікно.
А там танцюють танці
реальність і кіно.

Хотілось би у небо, —
немає з ким летіть.
І вічністю без тебе —
одна єдина мить.

Болить, але воно пройде.
Вже скоро я засяю.
Не буть без тебе Раю
ніколи і ніде.

У дні, що прийде завтра —
іще один щабель.
Вночі розпалим ватру
в підніжжі змерзлих скель.

Зігріємося трошки,
пограємось вогнем.
Наповнимо легені
новим прекрасним днем.