Відростив я собі крила
Розривав небесну вись.
Мої крила ти спалила,
Мене кинула униз.
Так я падав цілу вічність
У безодню темноти.
Зверху поглядом трагічним
Смерть дивилась з висоти.

Ти підняла мене в небо
Каменем кинула униз.
Небо плакало грозою
І потом гірких сліз.
Я лежав в багнюці мертвий,
Проклинаючи себе.
Я побачив лице смерті —
Вона копія тебе.

Я лежав убитий горем,
Неспроможний на життя.
Збоку ти стояка з болем
І сльозами на очах.
Тобі жаль, ти не хотіла
Мене ранити, але
Випадково мене вбила.
… ну а я кохав тебе.

Ти знов сказала «Ні»
Мені...
Так боляче мені.
Так байдуже тобі.
Сиджу насамоті...

Так боляче вмирати
Під краплями дощу!
Так боляче втрачати
Знов і знов любов свою.
Так боляче миритись
Із війною у душі.
Так важко писати
Ці вірші...

В мені знов пустота.
Душа...
Пуста моя душа.
І серце знов пусте,
І наче неживе.

Так боляче вмирати
Під листям восени!
Так боляче втрачати
Надії, мрії й сни.
Так боляче миритись
Із снігом навесні.
Так важко писати
Ці пісні...

Пульс затихає знов.
Кров...
Застигла моя кров,
На серці новий шов
Я знайшов.

Я знову помираю
Під сонячним вогнем.
Я знову все втрачаю,
У серці знову щем.
Шматки нашого щастя
Зберіг фотоапарат.
Та ті дні не повернуть
Мені назад...

Сніг іде і сніг спадає.
Та ніде уже мене немає.
Я залишилась одна,
Хоч без тебе вже мене нема…
Я не та, я вже не та.
Не шукай мене — усе дарма!
Я пішла з твого життя.
Свідок мій цей сніг, оця зима…

Проклятий той час,
коли тебе побачила.
Зв«язала доля міцно нас — її я досі не пробачила.
В вогні горить душа моя,
білью та розпачю залита.
Провина тут лише твоя!
невиністю наскрізь покрита…

Я розриваюсь
між світами.
І намагаюсь
прийти до тями…
Розчарувалась
в житті усьому.
Я помилялась
в тобі одному!..

Іду над прірвою щораз
в її безодню поринаю.
Та не існує більше нас,
бо вже тебе я не кохаю.
Проте в ілюзії моїй
все ще тебе я пам»ятаю.
Та у відбитках власних мрій
бачить тебе я не бажаю!

Я розриваюсь
між світами.
І намагаюсь
прийти до тями…
Розчарувалась
в житті усьому.
Я помилялась
в тобі одному!..