[мовчання]
І знову ранок. Було світло й гарно.
Тендітна усмішка троянди за вікном…
І хоч надіятись на щось було вже марно,
Ще так хотів, щоб все це було сном

Залагодив всі справи кількома дзвінками,
Гасає день у звичній метушні
Підходжу, як звичайно, я до мами
Та помічаю її погляди сумні.

Не встигла вона вимовить ні слова
Я вже все знав з вологості очей,
На якусь мить утратив я дар мови,
Мов скелю прив’язали до плечей.

Вибіг на вулицю та кинувсь до собаки,
Застав уже лиш нерухоме тіло.
Життя у вирій ринули ознаки
І очі десь у далечінь гляділи.

Уже не буде кому радісно стрічати,
Уже не буде більше тих ласкавих вух.
Ніхто не вмів так щиро всіх кохати,
Ніхто не радував усім так зір і слух.

Зникло життя, хоч буде безліч нових…
А спогад теплий не втече, не зможе.
Тендітний, щирий сповнений любові.
Подаруй сил це витерпіти, Боже!

Грає ніжна мелодія…тихе і приємне звучання гітарних струн…ось-ось станеться диво…ось воно…прекрасне створіння…тріпоче ще не слухняними тендітними крильцями…Метелик — син Вітру і квітів…змахи крилами все впевненіші…і ось…Метелик летить…Вітер пестить його різнобарвні крильця…перший політ…і перший крок до смерті… як же вільно йому літається…і який прекрасний світ навколо…квіти… всі для нього…небо…таке блакитне-блакитне…тільки його…музика…яка завжди з ним… музика його прекрасного серця….щасливий…його не торкнулось зло…він чистий…ніжний…і відкритий всьому… аж ось…він все частіше милується Зіркою…тою…в яку були закохані мільйони таких же як він…в  Зірку…що має ім’я  Сонце…він все думає про Неї…пробує долетіти до Неї…не вистачає сил…та і чомусь так душно…і гаряче…та він все ж спробує…колись він долетить до Неї!.. в думках лиш Сонце — мрія…мета…марення……він знає: його тато Вітер…допоможе йому…і ось…зібравшись із силами…він летить…Сонце ніби ближче і ближче…та що це?.. крила займаються…і він падає вниз…падає на листя…і швидко-швидко тріпоче палаючими крильцями…нестерпний біль…повільне тління всього тіла…о, його крильця… чудесні крила…ніби старе рам’я…почорніле та пошарпане…він відчуває:  скоро кінець…а до Неї…він так і не зміг доторкнутись…Вона така…така яскрава…така тепла…добра…чому ж так…з ним?.. чому вбила?.. невже він хотів вчинити злочин?.. але ці думки швидко зникають…біль притуплюється…а перед очима…Вона…Вона прекрасна.

* порвалась струна…стихла музика…навіки.*

Помри зі мною один раз,
Я так не хочу вмерти сам.
Усе життя це не для нас,
Давай зустрінемось вже там,
Де немає темно-сірих днів,
Де немає горя та біди,
Де більш немає страшних снів.
Я точно знаю як туди дійти!

Ти так хотіла новий світ,
Для тебе я його знайшов,
Там проживем ми сотні літ
У світі мрій, надій й думок.

Давай ввійдем у забуття.
Підем у край чужих життів.
Там нас чекає нове життя,
Там нас чекають тисячі світів.
Закриєм очі назавжди
Для того щоб побачить рай.
Якщо ти хочеш туди піти -
Тоді за руку мене тримай.

Ти так хотіла новий світ,
Для тебе я його знайшов,
Там проживем ми сотні літ
У світі мрій, надій й думок.

Це новий світ для нас з тобою.
Цей новий світ лише для нас.
Його ти зможеш торкнутися рукою,
Помри зі мною ще один лиш раз.
Я покажу що я був правий,
Як приведу тебе сюди.
Як ми впадем в тутешні трави.
Один я знаю як сюди прийти!

ты меня никогда не спасешь…
ты меня никогда не излечишь…
все, что ты говоришь-это ложь…
ты меня, если честно калечишь…
вроде любишь меня, вроде терпишь,
и в руках мою голову держишь…
ждешь ответа и смотришь в глаза…
только я не вернусь никогда…

я не пытаюсь объяснить,
что только что произошло
я не могу иначе жить
и не охото как на зло…

смерть это просто так уйти
душою на забытый остров
закончить жизнь на пол пути
нет, умереть довольно просто…

прости, прошу тебя до слез,
что выглядят как плач дождя
я буду ждать как верный пес
я буду тихой как дитя…

не выпускай меня из рук,
но не сжимай сильней ладони
не пережить мне этих мук
знай, я люблю тебя до боли…

Святыми становятся мёртвые.
Не парадоксально ли? Канонизируя смерть, проповедовать жизнь? Подобно тому, как слепыми становятся старые, святыми становятся мёртвые. Я понял! — так безопасней. Впредь они не смогут согрешить. В их могиле остановилась ваша молитва. Свежевыжатый сок более жив, но старое вино вставит больше. Господи, я знаю, что ты иной. Но приди, они в тебе нуждаются!


( Читать дальше )

На краю тротуару під звуки машин
Стояла вона і мовчала.
Лиш погляд кудись у прозорість вітрин,
і більше нічого не мала.
Ця сірість будівель і строгість обличь
Ще більше її це лякало.
Світ схожий на пекло, у ньому їй жить,
Раніше цього всього не знала.
Забракло хвилин і биття серця в такт.
Згадала усе. Знов згадала.
На крок відступила і це був вже факт,
На крок лиш, на мить, і упала.
Підбігли до неї, почали помагать,
Звонити комусь обіцяли,
А нащо їй поміч, кому помагать?
Вони ж бо нічого не знали.
Мов в комі лежала десь 10 хвилин,
Не бачила сонця і неба
Лиш образ застряг в голові, це був він
І більше нічого не знала.
Замовкло. Все стихло. Прозора вода.
І та непорушна хвилина.
-Я в мерла? скажіть мені чи я жива?
— Жива. Ти жива і єдина.
Згадала. Тепер остаточно й усе.
Невидимо морем накрито
Я дійсно жива. І для чого це все?
Коли мого милого вбито.

Я пам'ятаю історію побачених снів.
Я досі знаю дорогу пройдених днів.
Я бачив світло та темряву, радість та сльози.
Я бачив літній дощ і зимові морози.
Я вже відчув у собі добро та зло.
Я підіймався до неба і падав на дно.

Мене життя кидало з боку в бік.
Я ріс і я мінявся з року в рік.
Мені життя казало: «Ти помреш!»
Та я давно вже знав що все мине.

Я пам'ятаю історію розбитих мрій.
Я кожен день молився на образ твій.
Я кожен день майбутнього розпланував,
Але, як мрії ламаються, я не знав.
Я знав що віра є, а ще надія й любов,
Та ці три слова випили всю мою кров.

Мене життя кидало з боку в бік.
Мене життя питало з року в рік:
«Навіщо йдеш вперед? Що хочеш там знайти?»
А я казав: «Не знаю, але треба йти...»

Я пам'ятаю історію сказаних слів.
Початок і кінець нових життів.
Із цим знанням сьогодні я помер,
Не знаючи навіщо і чому тепер…

Жизнь хотела удалить моё ребро, чтобы сделать из него мне спутницу. Чтобы сотворить мне Судьбу. Но я его сломал. Она хотела соткать мне паутину,
создавь календарь, чередуя дни и ночи, чтоб я больше спал. Она хотела поразить меня жаждой, но я научился высасывать нектар из цветов. Она целует как Иуда. Она пыталась ослепить меня правдой, чтобы я перестал её любить. Но она же делает работу своего противника!
Знайте, Жизнь и Смерть — заодно!

Боль может стать для тебя смертью. Смерть не может стать для тебя болью.
А можно ещё и пошутить: Смерть — не уход в ничто. Это просто особая бактерия, которая заражает очень сильным склерозом.