Грузом тяжёлым ложится усталость.
Плечи под тягостью дум прогибаясь
тянут на дно, там где звёзды упали —
в небо взлететь налегке собираясь.

Монстров рисует воображенье,
грязных чудовищ, мерзких, приятных,
слишком надменных в соотношеньи
с кучей бомжей даровитых, опрятных.

Где бы присесть чтоб к скамье не присохнуть?
Надо бы мысль, да уж нет — съела совесть.
Кто приказал добродетели грохнуть?
Кто сообщил что превыше их — корысть?

Дьявол гримасы показывал Богу,
На белом облаке пятна оставил.
Бог мне поможет, он сбросит в берлогу
того, кто страдать меня нынче заставил.

Грузом тяжёлым ложится усталость.
Плечи под тягостью дум прогибаясь
готовят мне опыт: а вдруг придёт старость?
А я ей отвечу, в ответ улыбаясь...

 

 

01.09.10

Любов має запах.
Він проникає не в легені,
а в саме серце —
на семи незримих лапах —
м'яко наче кров у вені.

Дозволь, тепер вдихну тебе —
лягай у серце наче в ліжко,
помасажую пульсом ніжку.
Лягай хутчіш. Я тут. Ти де?

Твій запах — мій парфум.
Він нескінченно свіжий,
солодкий, теплий, ніжний.
Він відганяє чорний сум
і його сморід хижий.

Любов має запах.
Його гніздо на твоїй шиї.
Я піднімуся по щоці
тихенько, наче кіт на лапах
і поцілую твої вії…

Тепер понюхай мене ти.


18.08.2010

Кавалер танцює.
Дама плаче.
Йому мало.
Їй багато.

В неї стомились ноги
і болять суглоби.
Він танцює наче бог.
Сльоза пада в його вухо.

Прийнявши її за піт,
він пришвидшує рухи.
Тертя приносить вогонь.
Кров сочиться з її долонь.

В ній прокидається бажання
обняти його дужче.
Взявшися за шию ніжно й гордо
вона цілує його аорту.

Кавалер без зойку падає.
Дама рукавом втирає губи.
Кров кольору туші
на її білому платті.
Згорають в багатті
їх нерозлучні душі.



29.07.2008

Він підходить ззаду
 і любить її.
 Її спина холодна, як лід,
 тому його руки мерзнуть.

 Він гуляє туди-сюди,
 заклавши руки за спину.
 Ритмічно і тихо
 він шепче їй свої слова.

 Вітер розігнав волосся.
 Вона мусить причесатись.
 Але їй важко розігнутись.
 І вона покірно сліпне.

 Він має прийняти рішення.
 Це йому не важко.
 Він одягається
 і стукає в наступні двері.


 01.10.2008

Зухвалий погляд.
 Це не погано.
 Чому ж погано?
 Це так приємно!

 На певний час
 складаєш зброю.
 Годуєш тіло
 цією грою.

 Вона танцює.
 Вона заводить.
 А тобі жарко.
 І ще не годі.

 А язик довгий:
 тебе дістане.
 Зухвалий погляд.
 Така вистава.

 Стікати потом.
 Зітхати лунко.
 Ловити ротом
 її цілунки.

 Час на заваді.
 Цигарка в роті.
 Ти весь в помаді.
 Все, мабуть годі...


 29.09.2008

Зґвалтована Конституція.
Політична проституція.
І підказує інтуїція,
що Феміду звати Корупція.

Нова Інквізиція
подає пропозицію
знищити реакцію.
Де ж нова поліція?

Хто ж має рацію?
Нова ґенерація?
Нова інвестиція?
Чи знов провокація?

В кінці травня
все ж цвіте акація...
Може, все ж встане
змучена нація?..


25.09.2008

Всі чорні круки в білих сорочках.
З їх уст тече мед, а з серця — нектар.
Філософи й далі сидять в своїх бочках.
Від тлі гинуть вуха, а очі — від фар.

Всі вільні в безкрайній спіралі свободи.
Вільні у стінах, щасливі в кайданах.
Чергова брехня в прогнозі погоди
лишає свідомості шрами і рани.

Світ йде по карті зазначеним шляхом.
Всі повороти наведено ще раз.
Вкутана в ковдру із клею і жаху,
людина міняє свій мозок на вереск.

Тебе за шию раз вхопить спокуса.
Що ти їй скажеш? Нічого: лиш тиша.
Покірна як пес, тонка і безвуса
свідомість шепоче, як злякана миша.

Мед наркотично зв'язує горло
у вузол, шукає чергову відмовку.
Тихо, покірно, вірно і кволо
злякана миша іде в мишоловку.


30.10.2008

Кожна зірка має право
згоріти за своїм смаком.
Коли завгодно, де завгодно
і як завгодно.

Але крім того кожна зірка
мусить комусь світити,
інакше вона не має права
померти.

Світи мені у темнім лоні ночі,
я ж хочу знайти дорогу вперед!
Світи незвідані серце лоскочуть,
дарують свій примарний мед,
дарують свій найкращий мед...


07.12.2008

– Ответ предельно прост: если бы мыли роботами, нас бы не волновал ответ на этот вопрос.

Сьогодні щось вдерлось в мій сон,
перевернуло все догори дном.
Мої ноги стали льодом,
і я розгубився.

Те, що мені снилось,
не має пояснення.
Те, що я хотів,
зі мною сталось.

Я не можу бачити свої руки.
Але бачу забагато чужих.
Іду туди, звідки йде шум.
Можливо, я серед них.

Сьогодні щось вдерлось в мій сон,
ґвалтувало мій розум, дерло за нерви.
Прогризало прохід до мого серця,
але ж воно занадто голосно б'ється!

Воно тікало...
і на згадку залишило спогад.

________________________
30.07.2008