І в сутінках своїх літ
рідко хто бачить зореліт.
Три — почали;
чотири — закінчили співать.

Три — чотири.
Три — чотири.

Ніхто не бачить.
Ніхто не чує.
Ніхто не дивиться.
Ніхто не слухає зірки.

І в сутінках своїх літ
рідко хто бачить зореліт.
Відлуння серед гір тремтить.
Зореліт скоро відлетить…

______________
2004

Моя нога продавлює древній лід.
Моє слово давить чиєсь ім«я.
Моє вістря пронизує чийсь горизонт.
Моя думка продає чиєсь тім»я.

Моє мовчання знімає з когось корону.
Мій сміх ґвалтує чийсь смуток.
Мій плач заважає чиїмсь радощам.
Моє життя виправдовує чиюсь смерть.

І я питаю сам у себе,
але відповіді досі немає.
Чекання терпіння моє зтинає.
Незвідане-невідоме мене тримає.

Я живу, і не знаю, навіщо.
Якщо я Ніхто, то чому
від мене залежить так незвично
надзвичайно багато чого…

І я зрозумів,
що я живу тому,
що не знаю,
чому я живу…
Озброєний розумом.

___________________
14.03.2006

«Иногда этот мир не стоит того, чтобы в нём жить». — бывает такое чувство в нашем хрупком сознании. Но осознание говорит мне, что многие из нас не стоят того, чтобы жить даже в таком мире.

Мир избавляется от свидетелей. Время — руководитель штурмовых отрядов — гонит нас к траншее, где уже ждёт Старость с автоматом. Некоторые ложатся заблаговременно, иные бронируют места в партере, чтобы смерть была красивой. Но тогда она ожидаема.
Но я — мятежник. Я люблю ночь и высокие костры, на которых сжигают дни. Ночью я убегаю от времени. Сон тоже может быть убежищем, но я предпочитаю перо и бумагу. На бумагу ложится моя отвага. И всё же мне не убежать от своей тени.

Несправжня вага смердючих вершників.
Несправжня випічка черствих коржиків.
Несправжні мечі в очах почестей.
Несправжня брехня за кулісами пОжитків.

Бачу очі в головному болі.
Бачу стегна трави на шкіряному полі.
На полі ще ростуть червоні тополі —
відтиски стихаючого духу волі.

Очі стають мокрими поволі,
бо вони — рани під щіпками солі.
Очі знищені радістю ролі:
залишені на обов«язок долі.

Несправжня вага смердючих вершників.
Несправжні мечі в очах почестей.
Занепад зникаючих неперевершників.
Неперевершена покритка — доля із коржиків.

_______________________
05.06.2004

Ненавидь себе за кожен гріх!
Відчуй це і люби себе за це!
Ненавидь себе за себе!
Ненавидь себе за кожний сум
і люби себе за це!

Люби життя!
Люби своє ім«я!
Люби свою сутність!
Люби ближнього свого,
як самого себе.

____________________
6.02.04

Писать стихи — оплодотворять слова? Связать в семьи узами смысла. Подарить им семя своей мысли.
Писать стихи — онанизм? Ведь получаешь же оргазм от своих отчеканенных мыслей.
Писать стихи — обязанность? Трудно засыпать со строчкой в голове, её нужно выдавить на бумагу.
Писать стихи — освобождение? Ты — пленник жизни — сбрасываешь очередную гирю.
Писать стихи — разоблачение? Творчество — это уникальная причёска. А за парик тебя не станут читать.

Мне доводилось слышать мнение, что мир – это шутка Бога. Но я не согласен.
Если это и шутка, то очень глупая.

Я живу там, де ходять не прості люди.
Їхні очі блищать немов Сонце.
Вони леліють своє серце.
Вони — як повітря.

Майже увесь день мовчать,
щоб ввечері сказати щось незвичне:
Іноді похмуре.
інколи веселе.

Я тримаю одного з них за руку.
Він не пручається.
Його долоні гарячі, як поцілунок.
Я обпікаюсь і пірнаю в шаленство.

Щодня вони шукають насолоду
у тернах кривих і колючих стежок.
Вони плачуть, коли іде дощ
і вибухають, коли сміється блискавка.

Коли приходить ніч, вони гасять свої очі
і підставляють під стомлений обрій свої плечі,
і так продовжують день.
Вони кульгають, коли заводять скажений танець
і засинають один у одного в долонях.

___________________________________
05.08.2006

Змученими пальцями збирати
ротову порожнину,
а потім їздити на п«яному мулові
попід хмарами.

В очікуванні грому
стає дуже ніяково,
хоча зірки яскравіють в тихому небі,
якому боляче.

Линуть меланхолійні звуки ансамблю,
що грає по струнах смичками —
так тихо, так повільно, так близько, наче боязко.
Він обережно зриває спілі звуки.

Пошкрябане деко, досвідчене деко,
замулене деко.
Серед дек я їду крізь ніч попід хмарами
на п»яному мулові.

Я можу чути і зправа, і зліва.
Мій мул — як розгойданий човен на хвилях.
Він перетворюється на ще одне деко
і я з криками падаю на каміння внизу.

__________________
26.07.05